A+ A A-

Подорож Одещиною. Вилкове. День другий

Прокинувшись уранці і поснідавши, ми вирушили на ринок, щоб придбати собі якихось харчів. Дорогою зустріли сусідів-киян, які вже встигли покупатися на Дунаї (плигали з мостків, щоб не бовтатися у мулі біля берегу), скупитися на базарі і навіть замовити в Лариси екскурсію на катері. Одна година коштує 300 гривень, то вирішили скластися по 300 гривень із пари і замовити двогодинну водну подорож. Щоб було не дуже спекотно, домовилися на 16 годину.

Ринок у Вилковому працює до обіду. Тут можна придбати смачні овочі й фрукти (їх навіть у Одесі розбирають у першу чергу). Навіть картопля набагато смачніша від нашої, кіровоградської. А хліб який смачнющий! Помідори без білої серцевини, кавуни – без білих  прожилок від нітратів, персики неначе тануть у роті.

Вирішили взятися до екзотики – дунайського оселедця. Взагалі-то він заходить у Дунай на нерест

тільки навесні, але його ловлять, морозять, а потім потроху розморожують, солять і продають. Іноді туристам підсовують замість дунайського оселедця чорноморський, але місцеві знають, що в дунайського спинка світло-сіра, а в чорноморського – чорна. Такого смачного оселедця мені теж ніколи раніше не доводилося їсти!

Походивши ще трохи по ринку і поцікавившись цінами на м’ясо і молочну продукцію, переконалися, що вони практично не відрізняються від кіровоградських, і рушили у бік дому. На вулиці Леніна є готель, в якому можна зняти кімнату за 200-300 гривень (ціни 2015 року), але ж це буде житло на асфальті, а не на воді! Ми подумали, що в готелі має бути кафе, зайшли туди, щоб дізнатися. Привітна офіціантка обіцяла нас нагодувати обідом, тільки сказала прийти не пізніше 13 години, бо потім кафе закриється на спецобслуговування.

Коли прийшли сюди на обід, то нас приємно вразили не лише ціни, а й смак. Борщ практично домашній, салат із овочів зі свіжою бринзою – узагалі супер-пупер! Замовили і сік, і пиво, і горілку і за все заплатили всього лише 140 гривень (це вам не морпорт!)

Після обіду вирішили ще раз прогулятися до Білгородського каналу, щоб дізнатися що-небудь про риболовлю. Стали на мосту й побачили, як троє хлопчаків з сітями бродять по каналу, оминаючи човни. Виявляється, навіть у каналі дуже мілко, не кажучи вже про єрики! Хлопчаки закидали сіть, починали туди заганяти рибу, плескаючи руками по воді, потім піднімали сітку. Опа, є щучка!

До нас підійшов молодик у блакитній футболці і став пропонувати подорож на острова чи до птахів. Оскільки ми вже запланували поїздку на острови на сьогодні, стали розпитувати про пеліканів. Наш новий знайомий Влад сказав, що до птахів найкраще їхати під вечір, коли вони повертаються на ночівлю і їх велике скупчення. У ціні плутався – то називав 750, то 800 гривень, але обіцяв скинути. А якщо ми знайдемо ще пару туристів, то взагалі буде набагато дешевше. Ми взяли телефон вилківця й обіцяли перетелефонувати наступного дня. Самі ж ще трішки пройшлися вздовж єрика по вулиці зліва від каналу, ще раз переконавшись, що для мешканців цих будинків є лише один шлях – водний. Усе, що їм треба завезти з габаритних вантажів – будматеріали, вугілля (у Вилковому немає газу) і навіть піаніно, вони планують на весну, коли вода в Дунаї прибуває і єрики максимально заповнені. Через єрики перекинуто містки для пішоходів. Якщо треба провезти вантаж, то ці містки знімають з дозволу хазяїв і пропливають у потрібному напрямку, а кладку потім чіпляють на місце.

Коли йшли назад, побачили двох капітанів у білих картузах і тільняшках. О, так це ж наші знайомі Володимир і Микола! Микола – чоловік нашої квартирної хазяйки Лариси, а Володимир – його напарник. Саме вони мають везти нас сьогодні на екскурсію. Чоловіки показали, де пришвартовано їхній каяк, і куди нам слід підходити о 16 годині, і ми пішли забирати своїх сусідів. Подружжя молодих пенсіонерів уже давно курсувало Бесарабією: встигли відпочити в Іллічівську, в Затоці. Тепер приїхали подивитися Вилкове, далі зібралися поїхати за 15 кілометрів у Приморське – там є море.

Ми гуртом прийшли на причал, завантажилися у човен. Володимир гордо сповістив, що в нього вміщається 9 людей і заспокоїв, що шансів перекинутися у нас просто немає. Рушили вздовж Кілімбейки (острів названо так на честь турецького хана), мимо Рибзаводу, що нині не працює. Невдовзі опинилися на Очаківському каналі і рушили в бік островів – Очаківського й Анкудинівського. Капітан розповідав, що раніше ці острови були густозаселені. На них навіть були магазин і початкова школа. Та поступово життя тут занепадало, адже на островах навіть світла немає – люди виїжджають, а садиби дикорослішають. Багато хто використовує ділянки на островах під городи.

Землеробство у Вилковому не просте – росте все, але задля цього треба дуже багато попрацювати. По-перше, заглибити єрик, щоб навесні туди зайшла вода з Дунаю. Потім, коли вода трішки спаде, вибрати мул і удобрити ним город. І тоді гарний урожай помідорів, перців, винограду, яблук і персиків вам гарантовано.

Продавати землю на островах і будувати щось нове нині заборонено, тож коли старі люди доживуть віку, тут, швидше за все, зведують туристичні об’єкти. Є, скажімо, музей під відкритим небом Квакенберг. Туди привозять туристів на великому човні, де вони гуляють і смакують знаменитою вилківською юшкою, яку запивають Новаком.

Ми теж зробили зупинку на обійсті, де зростав Микола, чоловік Лариси. Тут залишилися яблуні й груші, а ще виноград, але видно, що єрики нерозчищені і в них давно не було води, тож занепад саду – справа недалека. Родина тут облаштувала знак «0 км», запевняючи, що не обов’язково їхати за тридев’ять земель до офіційної позначки, а можна сфотографуватися й тут. Неподалік ще одна знаменитість – найбільша на острові верба.

Будинок занедбаний і нежилий, зате є бесідка, в якій всім бажаючим дозволяється зупинятися безкоштовно. Задля цього, щоправда, слід заплатити хазяїну за доставку до місця відпочинку і назад, а це ні багато ні мало – 300 гривень в один бік.

Ми знову завантажилися у човен і перепливли до протилежного берега, острова Анкудинового. Тут мешкає брат Миколи з родиною. Вони також організовують відпочинок туристів. На березі можна порибалити, повалятися на лежаках, скористатися мангалом. А ще у господарів є чи не єдина у Вилковому лазня. Оскільки з каналізацією в місті проблеми, то спускати воду практично нікуди, окрім Дуная. От містяни і не пропонують таку розвагу туристам.

Тут нам провели екскурсію по городу з величезними перцями, помідорами, персиками і виноградом, почастували двома видами Новака і навіть показали, як готується самогон із виноградного вина. Виноградівка і справді виходить гарна – дуже міцна і з приємним запахом, практично віскі. Вино ми не стали купувати, а от місцевим самогоном затарилися. Капітан уже став підганяти нас, то довелося попрощатися з гостинними господарями, пошкодувавши, що не приїхали відпочивати саме сюди, і знову завантажитися в човен.

Назад ми пливли іншим шляхом, обігнувши Кілімбейку, дісталися Білгородського каналу через Собачий кут. Це канал, виритий вручну. Раніше тут інспекція частенько полювала на браконьєрів, тому й отримала ця місцина таку дивну назву.

Допоки пливемо й милуємося довколишніми краєвидами, Володимир розповідає нам різницю між старовіром, яким є сам, і українцем. Найголовніша відмінність – це те, що українці хрестяться трьома пальцями, а старовіри – двома. У старовірчій церкві чоловіки й жінки моляться окремо. Коли помирає старовір, то хрест на його могилі ставлять не в день похорону, як в українців, а на сороковини по смерті, причому ставлять не в головах, а в ногах. На натільних хрестиках, які відрізняються від українських навіть довжиною ланцюжка, ніколи не зображають ликів святих. Ну, й багато інших відмінностей – всього відразу й не пригадаєш. От тільки бороди, яку має носити старовір після 25 років, у нашого капітана чомусь немає – він гладко виголений.

Назустріч нам трапляється весловий човен з літньою жінкою. Володимир пояснює, що жіночка поїхала доїти корівчину. Виявляється, корів тут на літо вивозять на острови й покидають напризволяще, щоправда, двічі на день припливаючи їх доїти. І головна дивина, що ті корови не тримаються одного острова, а самотужки перепливають з одного на інший у пошуках кращого харчування.

Так, у розмовах непомітно допливаємо до місця стоянки нашого човника, щоправда, запливаємо з іншого боку. Дякуємо за екскурсію, розраховуємося і йдемо по домівках. Мій супутник заходить дорогою до Миколи додому, бо той пообіцяв накопати черв’яків. До речі, двоє наших капітанів, хоч і обіцяли вказати, куди краще піти ловити рибу, та так і не зголосилися цього зробити. Ну, дякуємо хоч за черв’яків!

Повечеряли скромно – картоплею в кожушках й дунайським оселедцем і завалилися спати. На сьогодні вражень для нас було більш ніж достатньо.

Читайте також «Подорож Одещиною. Вилкове. День перший»

Оцените материал
(1 Голосовать)
Анета Цегельник

м. Кропивницький

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Июль 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Надзвичайні події

  • 5-річне хлоп’я втопилося в басейні
    5-річне хлоп’я втопилося в басейні

    Допоки матір була в будинку, а батько пішов на город, їхній 2-річний синочок Петрусик (імена змінено) вирішив трішки прогулятися. Перетнув вулицю і потрапив на обійстя сусідів.

    Подробнее ...
  • Велика подорож маленької дитини
    Велика подорож маленької дитини

    Близько 8 ранку Світлана послала свого 5-річного синочка на двір, щоб зібрав яйця в курнику. Артурчик довго не повертався, то жінка стала його шукати й гукати. Дитина не обзивалася. Матір розхвилювалася, адже того дня

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+