A+ A A-

"Саквояж" вас почує!

Чому людина пише перший у своєму житті вірш або перше оповідання? Цього не знає ніхто. Часто, і скоріш за все, мабуть, перше оповідання народжується у хвилини туги за втраченим або якихось життєвих досягнень.

Тоді виникає потреба висловитися, виплакати свій біль, виплеснути свою радість чи висловити соціальній протест. І - рука за олівець, олівець - до аркуша паперу. А папір - він завжди готовий вислухати.
Або в години, коли збентежений, коли щось таке в душі коїться, коли в розладі із самим собою, сам себе не розумієш. І - рука за олівець. Олівець - до паперу. А папір - він до столу прикує та з домашніми клопотами розлучить, і появиться нагода посидіти, поміркувати, із сумлінням потлумачити. Може, до аркуша і не доторкнешся, а, може, і залишиш декілька рядків, як зарубки на згадку.
Як правило, все це не претендує на буття в літературі. Це - для себе, із царини саморозвитку, самовдосконалення. Тому немає ніякого значення, погано чи добре написано, представляє чи не представляє художню цінність. Головне - відбувся процес творчості. Людина отримала розрядку і душевне полегшення. Слідом за першим пишеться друге оповідання, п'яте, десяте…
Досить широке коло людей до глибокої старості грішить подібними творами. Читають їх хіба своїм близьким і знайомим. Та от пишучому здалося, що висловлення дещо не одного його торкається, дещо для інших соціально вагоме. І людина акуратно написаний твір упаковує в конверт і відправляє до тижневика "Саквояж".
Мить ця надзвичайно важлива, як для дописувача, так і для народної газети. І як воістину щасливим буває редактор газети "Саквояж", коли йому на стіл лягають різнотемні історії. Нехай не скарби, нехай сирі, але в них теплиться чиста правда - почутого, пережитого авторами, які люблять рідну мову і рідну Україну. І хочеться гукнути на весь голос:
- Пишіть, панове, - "Саквояж" вас почує!

Последнее изменение Суббота, 28 Май 2016 21:03
Оцените материал
(1 Голосовать)
Іван Савлюк

смт Пісочин, Харківська обл.

Спілкуюсь із «Саквояжем» з  2013 року. Мені вже за 80. Я народився 11 грудня 1934 року в селі Песець Хмельницької області. Після закінчення семирічки вступив до Косівського училища прикладного мистецтва, що на Івано-Франківщині.

По закінченні училища як майстер декоративної обробки деревини був направлений до Харківської області, де працював різьбярем на меблевій фабриці №4. Згодом був переведений до підшефної школи майстром виробничого навчання і викладачем технічного креслення у 8-10 класах.

У 1969 році закінчив Харківський художньо-промисловий інститут (вечірнє відділення) й отримав диплом художника-конструктора.

Потреба школи у викладачах естетичного циклу змусила мене залишитися при школі. Чотири десятиліття працював у Пісочинській загальноосвітній школі викладачем креслення і образотворчого мистецтва, навчав дітей технічної грамоти і мистецької мудрості. За багатолітню сумлінну працю, високий рівень професійної майстерності, творчий підхід до реалізації завдань державної політики в галузі освіти, за активну участь у роботі методичного об’єднання, головою якого я був, атестаційна комісія Харківського районного відділу народної освіти визнала мене «Спеціалістом вищої категорії» і присвоїла звання «Старший викладач».

Окрім педагогічної діяльності у мене є схильність до мальованого гумору. Скільки себе пам’ятаю, завжди малював карикатури. Спочатку на обкладинках учнівських зошитів і підручників, а згодом ця пристрасть до карикатури реалізовувалася через стінгазети, «вікна сатири», дружні шаржі... Але карикатуристом я став не зразу. Справа в тому, що малювати смішні карикатури зовсім не просто: спочатку треба придумати тему, осмислити її, а вже потім утілити свій смішний гротеск графічним засобом. З кожним карикатурним малюнком я відчував себе безстрашною людиною — завжди кого-небудь критикував. Спочатку долю — адже я народився в історично-складних умовах, де тимчасові труднощі вважалися нормою житія, потім недбайливих солдат під час служби в лавах Радянської армії, бракоробів і п’яничок на меблевій фабриці. Згодом — учнів ніколи, що легковажно ставились до навчального процесу.

Багаторічний життєвий шлях і метушливе шкільне життя осідало на аркушах паперу у вигляді гумористичних композицій, з яких я влаштовував персональні виставки для учнів і вчителів школи. Спостерігаючи, як юні глядачі і колеги смакують мій дотепний гумор, як щира усмішка підіймає їм настрій, вирішив: будь-що вийти з карикатурами за межі школи. Перший нерішучий крок було зроблено до газети «Веселі вісті». Це надихнуло на подальшу працю, і зараз живу з Карикатурою в любові й злагоді, більше того, вже пішов із нею в люди, у великий і жорстокий світ. Тепер мої карикатури друкують періодичні видання країни. Я беру участь у конкурсах і гуморинах, а український гумористичний журнал «Перець», відмічаючи свій вісімдесятирічний ювілей, опублікував галерею портретів активних авторів журналу, до гурту яких увійшов і Пісочинський карикатурист Іван Савлюк.

Сьогодні все це мене не тільки радує і надихає, а настирливо штовхає на пошук нових тем. Уже створено тисячі веселих сатиричних малюнків. Частина з них вже побачила світ на сторінках журналів і газет. І невеличкий альманах надрукувало видавництво «Оріяни». Але про підсумки говорити ще зарано, бо довколишнє життя таке багате цікавим і смішним, що інколи викликає відчуття протесту, здивування. Я сповнений ідеями нових творчих задумів, якими ще тривалий час радуватиму шанувальників веселого малюнка.

Мальованим гумором почав займатися, як вийшов на заслужений відпочинок. За 20 років створив понад 5 тисяч карикатур. Друкувався у багатьох газетах і журналах України. Для «Саквояжа» не лише карикатури малюю, але й вчуся писати різні життєві історії. Передплатив «Саквояж» на весь наступний рік, а це значить, що я братиму активну участь у розбудові народної газети.

Друкується в газеті "Саквояж" з 2015 року.

 

Другие материалы в этой категории: « Подяка «Саквояжу» за увагу Читай "Саквояж"! »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Январь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Надзвичайні події

  • Батько викрав власну доньку
    Батько викрав власну доньку

    Віка і Мирон познайомилися, коли він приїхав у їхнє село відвідати батьків. У Росії в чоловіка була дружина і двоє дітей, але він розлучився. Стали зустрічатися і невдовзі побралися. Чоловік чомусь узяв прізвище дружини.

    Подробнее ...
  • Хто украв пам'ятник?
    Хто украв пам'ятник?

    Коли колишні учні Тетяни Іванівни помітили, що пам'ятник на її могилі ось-ось розколеться, скинулися грішми і замовили новий. Зібрали понад 10 тисяч гривень. З одного боку вибили

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Подарунок від Діда Мороза
    Подарунок від Діда Мороза

    Наш 3-річний синочок питає в тата:
    - Тату, що мені Дід Мороз подарує на Новий рік?

    Подробнее ...
  • Чи сподобалося?
    Чи сподобалося?

    Мій 4-річний синочок, як і більшість дітлахів його віку, не любить ходити до дитсадка, тож уранці у нас зазвичай плачі й крики. Цей ранок не став виключенням. А ввечері, коли я повернувся додому після роботи,

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+