A+ A A-

Горе лебідки

Горе лебідки
Цей прикрий випадок стався у нашому мальовничому селі торік влітку. Жила на нашому ставку пара лебедів із лебеденятами. Лебідь, як справжній тато, захищав їх. Людям це не сподобалося, бо він відбивав гусей. І от одного фатального дня чиясь рука піднялася, щоб убити птаха вірності. Можливо, прочитавши цей вірш, хтось упізнає себе, зрозуміє свою страшну помилку, признає свій тяжкий гріх і покається.
Під рухи вітру обнімали хвилі.
Яке ж красиве все під сонцем раннім!
Вони були завжди такі щасливі -
І день, і ніч купалися в коханні.


І в чистім небі ніби вдарив грім,
Щось пронеслось над чистою водою.
Заплакала над лебедем своїм,
Лебідка біла стала вмить вдовою.
Від горя бідна вмилася сльозами.
- Навіщо нас, коханий, покидаєш?
Одна тепер лишилася з дітьми.
Як мені тяжко, ти ж це, любий, знаєш!
- Лебідко люба! - тихо прошептав, -
Хай дітки трішки підростуть з тобою.
Лебідці шию на крило поклав
Й змішалась кров із чистою водою.
І закричала криком неземним…
Почули крик той і поля, і луки.
І обнімала довго ще крильми
Коханого, що вбили людські руки.
І чули крик не тиждень і не два,
Й зітхали люди з тугою поволі.
Але скажіть, як піднялась рука
Убити птаха вірності й любові?!
І ось лебідка обняла дітей,
Що не поволі стали сиротами,
Й співала мама жалібних пісень,
Й вони тулились з тугою до мами.
Вони всі знали, що настане день,
Коли залишить мама їх назавжди,
І будуть жити, боячись людей,
У густих лозах від усіх сховавшись.
Лебідко біла, не горюй, не плач!
Нам би навчитись вірності у тебе…
То не людина, а жорстокий кат,
Що відібрав кусочок щастя й неба.
І що ми бачим? Відчаю красу.
Вже підростають у лебідки діти.
Востаннє бачим ми її живу,
Бо без любові хто б хотів радіти?
Летіла мама й діточки їй вслід
Кричали криком: "Повернись, матусю!"
Летіла вниз в прозорій пустоті,
Сказавши дітям: - Я не повернуся…
І прошептала: - Милий, зустрічай,
Лечу до тебе з щастям і любов'ю,
Лише з тобою я відчую рай…
Й, мов з камінцем, зустрілася з водою.
- Я все зробила, як мене благав,
І у любові я дітей зростила.
Але я мушу бути лише там,
Де у любові нас зігріють крила…
Вони зустрілись, та, на жаль, не там,
Не таке щастя доля посилала.
Не в вічності кохання плив туман,
А серед нас, де їх вода ласкала.
Невже могла у відчаї рука
Піднятись на кохання і на вірність?
Нехай той крик щодня в душі луна
У того, хто зумів піти на підлість.
Зробились ми жорстокими людьми,
Нема в душі в нас ні стида, ні сраму.
Якби могли ударити крильми
Того, хто так жорстоко вбив і тата, й маму.
І серце в нас невже не заболить?
І вчинок цей нічому не научить?
Невже ми не научимось любить?
І невже совість нас не буде мучить?..

Оцените материал
(1 Голосовать)
Ольга Ромазан

Талалаївський район, Чернігівська обл.

Дркукється в газеті "Саквояж" з 2015 року.

Другие материалы в этой категории: « Остання війна Татку, підведися! »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Июнь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Надзвичайні події

  • За публікацію - до суду
    За публікацію - до суду

    Юрій з Яною (імена змінено) не мешкають разом. І, можливо б, між подружжям і не виникало конфліктів, якби не спільна донечка. А так щоразу, як Юрій відвідує доньку, у нього обов'язково виникає

    Подробнее ...
  • Пограбувала грабіжницю
    Пограбувала грабіжницю

    Вирішила донька мене відвезти до лікаря. Обрали день, зібралися, спустилися в метро. Там метушня, товкучка. Тетяна трішки відстала, а я зайшла у вагон, пробившись крізь щільний потік пасажирів,

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Комментарии

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+