A+ A A-

Лелеча зрада

Коли ми чуємо чи читаємо про лелечу зраду, відчуваємо різноманітні почуття: здивування, обурення, сум. А скільки зрад буває серед людей?..
Ця історія трапилася у 1960 році. Захворів синок, і нас із ним поклали в лікарню. Разом із нами у палаті були й інші мами зі своїми малюками. Посеред палати стояло дитяче ліжечко, в якому сидів хлопчик із зав'язаними пальчиками. Він то плакав, то гуляв, але мами біля нього не було. Я поцікавилася в інших мам:
- Чому він сам і де його мама?
І вони мені повідали таку неприємну історію. Його мама живе в нашому районі, в селі і привезла такого вже великого хлопчика (а було йому 9 місяців), залишивши в лікарні. У неї був старший син, який служив у армії і мав прийти невдовзі додому. Вона написала йому, що в нього

є маленький братик. То він дав їй відповідь, щоб до його приїзду ніякого братика в хаті не було. Тоді вона вирішила залишити хлопчика у лікарні, написавши від нього відмову.
За дитиною дуже добре доглядали медпрацівники, які у вільний час брали маля на руки, гуляли з ним, годували. Часто й ми з ним гралися, брали на руки, він був дуже радий і до кожного простягав свої рученятка. А пальчики були у нього замотані тому, що він був уже величенький і починав ходити по ліжечку, але часто падав і вдарявся пальчиками об ліжко, тому і були ранки на них, то йому їх і замотували.
У лікарні вже готували документи до відправлення його в Кіровоград, у Будинок малюка. І той день настав, коли його почали збирати в подорож. Діму нарядили в новий одяг, хоча в лікарні він завжди був чистенький. Урешті під'їхала машина "швидкої допомоги" до лікарні, медсестричка з Дімою на руках вийшли з палати. Хто міг, усі повиходили проводжати Дімочку в другий будинок, подалі від рідної мами. У всіх були сльози на очах. Діма ж був радий, адже його тримали ласкаві, м'якенькі руки медсестрички.
Якраз нагодився мій чоловік і поцікавився, чому всі плачуть, а дізнавшись, почав лаяти мене, мовляв, чому не забрала Діму до нас, виростили б обох дітей. Він у мене був дуже жалісливий.
Весь день у лікарні тільки й розмови було про Діму, і всі чекали приїзду медсестрички. Коли вона приїхала, всі збіглися до неї, стали розпитувати, і вона розповіла, що Діму прийняли добре і буде він там жити, поки його не заберуть прийомні батьки, бо були вже охочі люди. Виростити таку велику дитину і залишити - це безсердечний вчинок.
У нас, у Бобринці, є сім'ї, які всиновили маленьких діточок, а зараз побачили б їхні батьки-зрадники, які стали їхні діти. Серед них є медичні працівники, продавці, підприємці, знатні люди, передовики підприємств. Тепер їхні прийомні батьки пишаються своїми дітками. Як би хотілося, щоб батьків, які залишають своїх діток, було б якнайменше, бо рідніше маминих теплих рук і ласки нема нічого на білому світі.
Я сподіваюся, що Діму забрали хороші люди, виховали, і він виріс гідним громадянином.

Оцените материал
(0 голосов)
Галина Яковенко

м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Август 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31    

Надзвичайні події

загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Не втратив свіжості?
    Не втратив свіжості?

    Йде Михась по вулиці, посміхається, а на нього всі жінки в селі оглядаються, бо у нього сорочка на один Ґудзик застебнута, ще й рукав обірваний

    Подробнее ...
  • А проросла... олива
    А проросла... олива

    У горщику з-під монстери, що давно загинула, а землю з якого я так і не спромігся викинути, з'явився паросток. Що за рослина,

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+