A+ A A-

Чим він кращий за поліцая?

Я тоді ходила до 8-го класу. Ідем у суботу додому зі школи, а школа від нашого села знаходиться на відстані 8 кілометрів. Ідемо, їсти хочеться. Рано поїли в їдальні гуртожитку, і все. З харчів, які взяли з дому (та що то були за харчі - пляшка олії, хлібина, картопля і цибуля на тиждень!), вже нічого не залишилося. Лише маленький шматочок хліба, який я розділила навпіл із Галиною, дочкою моєї старшої сестри, з якою ми ішли.
Ідемо вздовж лісосмуги, а вже почали достигати ранні абрикоси. Я кажу до Галини, що полізу на дерево й нарву абрикосів, та хоч їх наїмося.

Полізла. Рву абрикоси у кишені (я була у жакеті). Коли чую крик:
- Ану злазь, сяка-така!
І таки матюки посипалися, що в мене мурашки пішли по тілу. Я ніколи такого не чула не те що в сім'ї, навіть у селі. На мене наче хто вилив відро нечистот з вигрібної ями. Глянула я вниз, бачу: стоїть двоколка, на ній чоловік років 40. Видно, що він не голодує, бо аж очі жиром запливли. Мордяка червона, кругла, як гарбуз. Злізла я. Він до мене:
- Скидай жакет, ледацюго! Ще, мабуть, й комсомолка! Люди роблять у полі, а ви тиняєтеся по лісосмугах та крадете колгоспне добро.
Я почала скидати жакет, то він, як схопив, то ледь із руками не зняв. Висипав абрикоси в двоколку, я стою мовчки, а він знову до мене:
- Чого стоїш, кобила двонога? Чи хочеш, щоб я відшмагав батогом, щоб була чорна спина?
Дивлюся, він змотує батіг. Ну, думаю, буде бити, та не вдарив, лише сказав, що не хоче мазати руки об таку погань. А я стою і не йду.
- Чого не йдеш? - питає.
- Віддайте жакет! - кажу я йому.
Він тоді змотав його і з усієї сили жбурнув мені в лице. Ґудзики боляче вдарили по обличчю, навіть був синець під оком. Я не плакала, але було дуже образливо. Пішли ми, а він їхав за нами аж до кінця лісосмуги. Урешті ми звернули в балку, а там за горою вже й наше село.
Вдома ми нікому нічого не сказали. Ще кажуть, що фашисти такі-сякі. У нас у війну був поліцай із села Липняжка, такий самий мордатий та ще й рябий від віспи. То в нього була нагайка зі свинцем на кінці. Як ударить нею, то не тільки одежа, а навіть шкіра лопалася. А в голодовку ходили бригади, що навіть із печі горщики з варивом забирали. То що вони, в державу їх здавали? Самі їли! Так хіба можна таких називати людьми?! Вони ж звірі, на мій погляд. Де ти б не був, ким би ти не був, але носи в грудях не звіряче серце, а людське.

Оцените материал
(0 голосов)
Павлина Покришка

Добровеличківський район, Кіровоградська обл.

Я, Павлина Василівна Покришка, народилася 17 травня 1936 року в с. Новодобрянка Добровеличківського району Кіровоградської області в сільській багатодітній сім’ї. Дітей було 11, я сама найменша. Батьки мої – Василь Агафонович Перехрест і Феодосія Іванівна Перехрест - потомствені хлібороби. Добре пам’ятаю війну 1941-1945 рр. і голод 1947 року. На фронт пішло четверо братів, повернулися двоє, а двоє загинули. Я закінчила у 1955 році 10 класів Липнязької середньої школи, поступила вчитись, та не довелося закінчити навчання. Мама була тяжко хвора, і приїхала в село її доглядати, а потім поховала. У 1958 році вийшла заміж. Разом із чоловіком виховали двох доньок. Батько помер через 6 років після смерті мами. А я так і залишилася працювати в колгоспі. Була і в ланці, і свинаркою, і птахаркою, і секретарем сільської ради, і вчителькою 1-3 класів, бо не було вчительки. Останні роки працювала пасічником. З пасіки вийшла на пенсію. Маю 36 років трудового стажу.

Другие материалы в этой категории: « Автомобіль за 50 копійок Скільки яєць? Як у всіх! »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Февраль 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28        

Надзвичайні події

  • Відтяв руки, щоб не подала заяву
    Відтяв руки, щоб не подала заяву

    Коли Марічка познайомила батьків зі своїм обранцем, їм відразу не сподобався цей хлопець. Рідні стали відмовляти доньку від шлюбу, але вона сказала, що це чоловік її мрії, і все-таки вийшла заміж за Руслана. У шлюбі молодята прожити сім років,

    Подробнее ...
  • Батько викрав власну доньку
    Батько викрав власну доньку

    Віка і Мирон познайомилися, коли він приїхав у їхнє село відвідати батьків. У Росії в чоловіка була дружина і двоє дітей, але він розлучився. Стали зустрічатися і невдовзі побралися. Чоловік чомусь узяв прізвище дружини.

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+