A+ A A-

Чим він кращий за поліцая?

Я тоді ходила до 8-го класу. Ідем у суботу додому зі школи, а школа від нашого села знаходиться на відстані 8 кілометрів. Ідемо, їсти хочеться. Рано поїли в їдальні гуртожитку, і все. З харчів, які взяли з дому (та що то були за харчі - пляшка олії, хлібина, картопля і цибуля на тиждень!), вже нічого не залишилося. Лише маленький шматочок хліба, який я розділила навпіл із Галиною, дочкою моєї старшої сестри, з якою ми ішли.
Ідемо вздовж лісосмуги, а вже почали достигати ранні абрикоси. Я кажу до Галини, що полізу на дерево й нарву абрикосів, та хоч їх наїмося.

Полізла. Рву абрикоси у кишені (я була у жакеті). Коли чую крик:
- Ану злазь, сяка-така!
І таки матюки посипалися, що в мене мурашки пішли по тілу. Я ніколи такого не чула не те що в сім'ї, навіть у селі. На мене наче хто вилив відро нечистот з вигрібної ями. Глянула я вниз, бачу: стоїть двоколка, на ній чоловік років 40. Видно, що він не голодує, бо аж очі жиром запливли. Мордяка червона, кругла, як гарбуз. Злізла я. Він до мене:
- Скидай жакет, ледацюго! Ще, мабуть, й комсомолка! Люди роблять у полі, а ви тиняєтеся по лісосмугах та крадете колгоспне добро.
Я почала скидати жакет, то він, як схопив, то ледь із руками не зняв. Висипав абрикоси в двоколку, я стою мовчки, а він знову до мене:
- Чого стоїш, кобила двонога? Чи хочеш, щоб я відшмагав батогом, щоб була чорна спина?
Дивлюся, він змотує батіг. Ну, думаю, буде бити, та не вдарив, лише сказав, що не хоче мазати руки об таку погань. А я стою і не йду.
- Чого не йдеш? - питає.
- Віддайте жакет! - кажу я йому.
Він тоді змотав його і з усієї сили жбурнув мені в лице. Ґудзики боляче вдарили по обличчю, навіть був синець під оком. Я не плакала, але було дуже образливо. Пішли ми, а він їхав за нами аж до кінця лісосмуги. Урешті ми звернули в балку, а там за горою вже й наше село.
Вдома ми нікому нічого не сказали. Ще кажуть, що фашисти такі-сякі. У нас у війну був поліцай із села Липняжка, такий самий мордатий та ще й рябий від віспи. То в нього була нагайка зі свинцем на кінці. Як ударить нею, то не тільки одежа, а навіть шкіра лопалася. А в голодовку ходили бригади, що навіть із печі горщики з варивом забирали. То що вони, в державу їх здавали? Самі їли! Так хіба можна таких називати людьми?! Вони ж звірі, на мій погляд. Де ти б не був, ким би ти не був, але носи в грудях не звіряче серце, а людське.

Оцените материал
(0 голосов)
Павлина Покришка

Добровеличківський район, Кіровоградська обл.

Я, Павлина Василівна Покришка, народилася 17 травня 1936 року в с. Новодобрянка Добровеличківського району Кіровоградської області в сільській багатодітній сім’ї. Дітей було 11, я сама найменша. Батьки мої – Василь Агафонович Перехрест і Феодосія Іванівна Перехрест - потомствені хлібороби. Добре пам’ятаю війну 1941-1945 рр. і голод 1947 року. На фронт пішло четверо братів, повернулися двоє, а двоє загинули. Я закінчила у 1955 році 10 класів Липнязької середньої школи, поступила вчитись, та не довелося закінчити навчання. Мама була тяжко хвора, і приїхала в село її доглядати, а потім поховала. У 1958 році вийшла заміж. Разом із чоловіком виховали двох доньок. Батько помер через 6 років після смерті мами. А я так і залишилася працювати в колгоспі. Була і в ланці, і свинаркою, і птахаркою, і секретарем сільської ради, і вчителькою 1-3 класів, бо не було вчительки. Останні роки працювала пасічником. З пасіки вийшла на пенсію. Маю 36 років трудового стажу.

Другие материалы в этой категории: « Автомобіль за 50 копійок Скільки яєць? Як у всіх! »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Май 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Надзвичайні події

  • За публікацію - до суду
    За публікацію - до суду

    Юрій з Яною (імена змінено) не мешкають разом. І, можливо б, між подружжям і не виникало конфліктів, якби не спільна донечка. А так щоразу, як Юрій відвідує доньку, у нього обов'язково виникає

    Подробнее ...
  • Пограбувала грабіжницю
    Пограбувала грабіжницю

    Вирішила донька мене відвезти до лікаря. Обрали день, зібралися, спустилися в метро. Там метушня, товкучка. Тетяна трішки відстала, а я зайшла у вагон, пробившись крізь щільний потік пасажирів,

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Комментарии

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+