Збірка О. Марченка "Яблуко від яблуні"
Побачила по телевізору презентацію збірки Олександра Марченка "Яблуко від яблуні" і вирішила обов'язково познайомитися з автором. Пішла в бібліотеку, взяла його збірочку, почитала, мені сподобалося, а потім зателефонувала і призначила зустріч у бібліотеці ім.Пушкіна, попросивши підписати книжку і для редакції "Саквояжа".
Зустрілися. Я ставлю запитання, а мій опонент усе переводить на розповідь про свою дружину. Я йому кажу: "Шановний, я хочу про вас написати, а не про дружину!" З'ясувавши, що його жінка працює в школі №17, вирішила познайомитися і з нею. Ми з Наталією Аркадіївною там мило побесідували!
Дружина в Олександра Марченка на 12 років молодша за нього.
Він її дуже сильно кохає. Вони виховали двох донечок, які зараз уже дорослі і теж, як тато, пишуть вірші. Раніше пан Олександр працював у сільській школі, викладаючи історію, фізкультуру і малювання, є майстром спорту з шашок. Ним зацікавився наш депутат Володимир Дожджаник і став спонсором збірочки, до якої увійшли не лише поезії Олександра Марченка, але і його старшої доньки Анни.
Шановні, вкотре я відчула творчу душу,
Тож і вірша про Олександра Марченка я написати мушу.
Кому, як не мені і "Саквояжу" знати,
Що спонсорує депутат Дожджаник поетів вже уп'яте.
Поет пірнув із головою в творчість і нею дише,
Не зупиняючись, цікаві на різні теми вірші пише.
Від творчих людей я лише багатію,
А вже про зустрічі із ними тільки й мрію.
І скільки б не було у мене зустрічей з поетами багато,
Лиш знає любий "Саквояж",
яке для мене найбільше свято!
Марія Скічко, м. Олександрія
Вірші Олександра Марченка:
Постать у чорному
Я мами своєї не пам'ятаю,
З життя вона пішла давно.
І дотепер душа моя страждає,
І все частіше хмуриться чоло.
Без ніжних слів і маминої ласки
Дожив до сивочубої пори.
0, Господи! Втямкуй мені, будь ласка:
Чому безжальний Ти й до дітвори?
Чому у снах своїх тривожних
Я бачу постать в чорному вбранні?
"Поглянь, це твоя мама", -
Підступний голос чується мені.
І завмира в душі моїй блаженний крик,
А я безсило прагну й намагаюсь,
Хоч раз узріти рідний мамин лик,
Та лиш в холоднім поту прокидаюсь.
Зникле село
Давно немає ні хати, ні криниці,
Ні тихої дороги за селом.
Не чутно голосів.
Тепер лиш уві сні може наснитись,
Як над селом ген-ген в імлі орел висів.
І тільки груша, височезна груша,
З якої я бачив найдальше колись...
Не може покинути рідну землю нашу:
Дерева залишились, а люди - розбрелись.
Вечір
Вечір синій.
Вітер кволий.
Запах моря.
Край Землі.
Дотик горя.
Плаче Доля.
Щастя
Зникло у імлі.
Не зірвися -
Пильність
Втративши
на мить.
Не томися -
Я приплину,
Коли серце
заболить.
Тільки серця
Перебоїв
Ти не бійся!
Я з Тобою...
Рану в серці -
Я загою.
Ти не бійся -
Я з тобою...
А точніше -
Ти зі мною!
Кохання
Моє кохання чистіше за сон -
Сон конвалій росистої ночі травня.
Я пливу за імлою, як казковий Ясон,
І вдихаю п'янкий аромат кохання.
І як перша весняна гроза посеред ночі
Воно прилинуло ось так неждано.
У краплі сльози я бачу волошкові очі,
Я в них закохуюсь так палко і жадано.
Вірші Анни Марченко:
Хто зна
Хто знає, де живуть щасливі люди?
В яких місцях,
в яких світах літають?
Вони в серцях у тих,
хто їх ніколи не забуде.
Для кого сонцем ясним завжди сяють.
У серці ж добре, тепло, світло і затишно.
Завжди там день і ночі не буває.
Тебе там люблять ніжно й відчайдушно.
Й душа від цього в квітах розквітає.
Калинова віть
Калини віть на вишиванці -
Це символ щастя і добра.
Як пахне жито рано-вранці!
А як бентежить нас рілля!
А синє небо, жовті коси
І рідна грудочка землі,
І дощу краплі, ніжні роси
Бентежать почуття мені.
Марія Скічко
м. Олександрія, Кіровоградська обл.
Довелося мені брати участь у двох дійствах - виступати в юнацькій бібліотеці ім. Гагаріна перед учнями 8-11 класів і у реабілітаційному закладі перед інвалідами-візочниками. Звичайно, я прочитала не по одному, а по кілька своїх віршів, і вибрала їх так, щоб у всіх них звучало слово "Саквояж". А потім ще й запитувала: "А хто із вас передплачує цю газету?" То дітки якось промовчали, а от серед інвалідів звелося кілька рук. Гадаю, що після моєї реклами передплатників, а, може, й дописувачів у "Саквояжа" додасться.
Друкується в газеті "Саквояж" з 2008 року.
