A+ A A-

Материнські історії

Тільки-но завершився показ телесеріалу "Жіночий лікар". Я дивилася всі серії (фільм йшов у зручний для мене час). Одна моя знайома сказала, що в фільмі одні видумані історії. Тож спеціально для неї дві історії, свідками яких я була особисто.

Вона прочитає їх обов'язково, бо отримує "Саквояж".
ІСТОРІЯ ПЕРША
Я жила в Херсонській області у великому селищі міського типу. Тут була величезна школа, лікарня, якій би позаздрили і мешканці міста. Працювала я в школі. Коли проводила батьківські збори, не було такого, щоб їх не відвідувала Віра. Вона працювала старшою медичною сестрою в лікарні. Якось, прощаючись, вона промовила: "Коли попадете в лікарню - звертайтеся до мене!" Я чекала на первістка. Вона ніби зурочила мене, адже через день мене на машині "швидкої допомоги" доставили в лікарню.
Віра, дізнавшись про це, щодня приходила до мене в палату (мені не можна було підводитися з ліжка) і приносила щось смачненьке. Вона була старшою від мене років на десять, низенького росту, повновида, але дуже метушлива. Її поважали колеги, любили хворі. Але те, що вона утнула, не входило ні в які рамки.
Термін її вагітності був більшим, ніж у мене. Вона вже збиралася йти в декрет. Її старша сестра працювала акушеркою. Відчула Віра, що дитина не ворушиться, кинулася до сестри, а та, обстеживши її, сказала, що плід завмер. Викликала штучні пологи (без дозволу на те лікаря). Вийшов мертвий хлопчик. Того ж дня народила сина молода дівчина, яка жила з бабусею. Хлопець, з яким вона зустрічалася, злякався, що буде дитина, і накивав п'ятами з села. І сестри повідомили їй, що народився в неї мертвий хлопчик. Пологи в дівчини були тяжкі, тож усі повірили. Акушерка так "перейнялася" долею молодої мами, що допомогла бабусі поховати бідолашку. Коробка, де лежало тіло немовляти, була закритою, тож ніхто не бачив її вмісту.
Пройшло декілька місяців. Віра виховувала Андрійка, не відчуваючи вини перед дівчиною. Але як моя бабуся говорила: "Бог не теля - бачить й звідтіля". Тяжко захворів малюк. Мати кинулася в лікарню, але в сільській лікарні його побоялися лікувати і направили в обласну. Хлопчик був знесилений. Потрібна була кров, щоб допомогти дитині вийти з хвороби. Ось тут і виявилося, що батьки не є йому кровними. Хоча тоді аналізи і не могли робити, як нині, але все-таки факт цей підтвердився.
На ранок батька вже допитував слідчий. Але ж той і гадки не мав, що Андрійко не його, адже дружина годувала сина груддю (часто буває, що при народженні недоношеної дитини в матері великий прилив молока). Молодий слідчий зайшов у палату, коли Віра годувала сина. Він повірив, що це її дитина, хоча й аналізи показували протилежне.
Вночі хлопчику стало зовсім зле. Він витягувався, як вуж, його тільце посиніло. Батькові дозволили бути присутнім у палаті, бо в матері вже не було сили дивитися на муки сина. Лікарі безсило розводили руками. Вранці Віра попрохала, щоб до неї викликали слідчого. Вона в усьому зізналася. Чи просто співпало, чи дитина перемогла хворобу, але вона одужала.
Привезли в лікарню справжню матір. Вона подивилася на хлопчика і сказала: "Я змирилася з тим, що моя дитина померла. Я щодня ходжу на могилку сина. Але я не заберу Андрійка. Ви його врятували від смерті, і він ваш…" І хутко вийшла з палати. Дівчина виїхала з села. Як потім я дізналася, вона вийшла заміж, народила двійню. Бабуся невдовзі померла. А Віра? Був суд. Їй дали умовно два роки. Але і її, і її сестру з роботи звільнили.
ІСТОРІЯ ДРУГА
І будучи вагітною другим сином, я знову потрапила в лікарню з загрозою викидня. Лежала декілька днів, не піднімаючись із ліжка, з тяжкими думками в голові. Десь на п'ятий день мого перебування в гінекології в палату поступила молода дівчина. Її завела мати. Довго сиділа на ліжку доньки, щось тихо говорила їй. Нарешті вона пішла. Дівчина заснула. Прокинулася вона тільки під вечір. Її звали Юлія. Бачили б ви цю красуню! Висока білявка з косою нижче пояса, з очима небесного кольору.
На другий день ми вже познайомилися з юнкою ближче. Вона розповіла про себе. Сама вона одеситка, навчається в дев'ятому класі. Батьки її - лікарі. Навчалася дівчина на відмінно, а от фізику ненавиділа. Ну, не могла ніяк вивчити її. Батьки найняли їй репетитора: молодого учителя, який тільки три роки тому закінчив інститут. Михайло Степанович, виявляється, любив не лише фізику, а й школярок. Він вже встиг змінити роботу, бо завів у попередній школі роман із десятикласницею, і її батьки добилися його переводу в інший навчальний заклад. Знали б про це батьки Юлії, то, можливо, і не сталося б лиха.
Додаткові заняття з фізики Юлія з Михайлом Степановичем проводили вдома. Батьки були на роботі. І трапилося те, що трапилося. Коли мати помітила стан доньки, було вже пізно робити аборт. Пережити такий сором вони не могли. Пригадали своїх однокурсників, зв'язалися з ними. І ось так дівчина з'явилася в лікарні нашого міста. Бог змилостивився над нею: вагітності майже не було помітно. Мати пообіцяла їй, що народжену дитину вони зареєструють на себе до повноліття Юлі. А потім вона зможе перереєструвати її на себе. Дівчина так щиро про це розповідала, що ми повірили їй.
Через тиждень в неї почалися перейми. Ми, сусідки по палаті, поглядали одна на одну, думаючи, що їй викликали штучні пологи, бо дуже вже маленький живіт був у неї. Вона не кричала під час переймів, як зазвичай кричать жінки навіть старшого віку. Скоро її забрали в пологову залу. Ввечері по лікарні поповзли чутки, що Юля народила мертву дівчинку. Ми всі повірили в це.
Через три дні Юлю виписали з лікарні. Всі пацієнтки виглядали у вікна. Батьки приїхали на "Волзі", що на той час було розкішшю. Мати вела під руку доньку, тримаючи в руках великий букет ромашок. Ми знизували плечима, не розуміючи, навіщо квіти, коли дитини нема?
Всі помітили жінку, яка стояла біля лікарні і пильним поглядом проводжала Юлю. Пізніше вона забере донечку Юлі з лікарні, вдочерить її. Насправді Юлю привезли в таку далечінь за продуманим планом батьків. Вони, домовившись із лікарями, повідомили доньці, що дитина мертва. Так, лишившись матері, дівчинка відразу потрапила до нової матері, яка стала для неї рідною.
От вам, шановні читачі, дві правдиві жіночі історії. Чи не сюжети для нових кінострічок? І знову б знайшлися скептики, які б сказали, що ці історії вигадані.

Последнее изменение Суббота, 20 Февраль 2016 19:49
Оцените материал
(3 голосов)
Олена Ворона

м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Я, Олена Миколаївна Ворона, народилася в селі Шляховому, що на Бобринеччині Кіровоградської області. Дівоче прізвище Корінецька. Це були далекі 50-ті роки минулого століття. У сім років пішла до школи. Спочатку навчалася в Шляхівській початковій школі, потім у Бобринецькій восьмирічній школі №4. Закінчила школу з похвальною грамотою. Ще з дитинства мріяла стати вчителькою і, не зрадивши своїй мрії, вступила на навчання до Олександрійського педучилища. Після його закінчення продовжила навчання в Київському педагогічному інституті на факультеті логопедія. Працювала все життя в рідному місті: в спеціальний школі-інтернаті, у рідній школі №4. Останні роки перед виходом на пенсію працювала в Будинку дитячої творчості на посаді методиста. Нині на заслуженому відпочинку, але працюю соціальним працівником у відділі соціальної реабілітації при районному територіальному центрі. Робота з пенсіонерами дуже захоплює мене, і я створила ветеранський клуб «Надвечір'я" при МВО.
Писати до газет розпочала ще з 70-их років минулого століття. Спочатку це були дописи про проведення масових заходів у школах міста. Потім, спробувавши написати про життя цікавих людей, які проживають поруч, уже не змогла зупинитися. Мої життєві історії друкуються в різних газетах, як от  районна «Честь хлібороба», «Життя. Історії», «Газета для жінок», «Сімейна газета» й інші. Але найбільше реалізувала себе, як автора життєвих історій, в «Саквояжі», з яким співпрацюю з 2007 року. Випустила дві збірки життєвих історій: «Безмежне поле життя. У кожного воно своє» та «Дотик до душі».
Веду активний спосіб життя, депутат міської ради, керівник прес-групи РВО та МВО, керівник ветеранського клубу «Надвечір’я", керівник художньої самодіяльності МВО, солістка РБК, учасниця народного жіночого вокального ансамблю «Росинка» РБК .

Другие материалы в этой категории: « Дякуючи Інтернету... Вони зустрілися знову »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Июль 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Надзвичайні події

  • 5-річне хлоп’я втопилося в басейні
    5-річне хлоп’я втопилося в басейні

    Допоки матір була в будинку, а батько пішов на город, їхній 2-річний синочок Петрусик (імена змінено) вирішив трішки прогулятися. Перетнув вулицю і потрапив на обійстя сусідів.

    Подробнее ...
  • Велика подорож маленької дитини
    Велика подорож маленької дитини

    Близько 8 ранку Світлана послала свого 5-річного синочка на двір, щоб зібрав яйця в курнику. Артурчик довго не повертався, то жінка стала його шукати й гукати. Дитина не обзивалася. Матір розхвилювалася, адже того дня

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+