A+ A A-

Світ все-таки не без добрих людей

Спекотне літо видалося цього року. Не хотілося інколи і з будинку виходити. Але ми з онуками поїхали на три дні на море в Коблевому. Народу… Як говорять: море.
Правда, не море, а океан.

Якщо прийдеш пізніше восьмої ранку, то не те що не ляжеш, а й не сядеш на березі моря. А дітей малих як багато… Я, дивлячись на них, спалених сонцем, схожих на варених раків, думала, як мало розуму в їхніх батьків. А діти, мабуть, від спеки були такі капризні. Від їхнього плачу в мене навіть голова боліла.
Але ось мій погляд вирвав двох відпочиваючих: молодого чоловіка без руки і дівчинку років п'яти. Мені забажалося познайомитися з ними, але як? Я дочекалася, коли чоловік відійде на хвилину, і підійшла до дівчинки. Запитала її, з ким вона відпочиває, як її звати. Дівчинку було звати Віра. Вона розповіла, що відпочиває з татом, але вони приїхали на два дні, бо мама скоро повинна купити їй братика. Причому по секрету, змовницьки розповіла, що її братик буде без ручки, щоб тато не один був таким у сім'ї. Ну, після цієї розповіді Віри я вирішила дочекатися Петра (так звали тата дівчинки).
Прийшов Петро і спочатку нагримав на доньку, що вона розмовляє з чужою тьотею. Я ж не відійшла, а залишилася біля них і не розкаялася. Таких слухняних дітей, як Віра, ще пошукати! Петро дозволяв їй плюхатися біля самого берега рівно п'ять хвилин. Вона, брьохаючись у воді, весь час поглядала на тата. Коли він показував на пальцях, що час її купання вийшов, дівчинка слухняно йшла до нього. Ми роззнайомилися, і він розповів мені історію свого життя.
Сам він із невеликого села на Вінниччині. Батьки розлучилися, коли він був малим. Мама вийшла вдруге заміж. Вітчим не любив малого. Він мріяв про своїх дітей, але вони так і не з'явилися. Коли Петро навчався в дев'ятому класі, в їхнє село приїхала жінка з дівчиною-підлітком. Їхній будинок був недалеко від будинку Петра. Хлопець закохався в Оленку. Та й вона була небайдужою до нього. Навчалися вони в одному класі, ходили разом до школи й зі школи. Коли закінчили дев'ять класів, Петро запропонував Оленці одружитися. Що тут зчинилося?! Вітчим вигнав пасинка з дому. Довелося йому попросити пристанище в бабусі по материній лінії. Як виявилося пізніше, вітчим тайкома відвідував ночами маму Оленки.
Дівчина перейшла жити до Петра. Бабуся не вітала такого зв'язку, але змирилася. З усіх сторін: і від рідних, і від учителів, і від представників органів влади вони чули лише засуджуючі слова. Але ніхто і ніщо не змогло їх розлучити.
Так і живуть вже тринадцять років. Думали, що дітей не дочекаються, але Вірочка з'явилася на восьмому році їхнього спільного життя. Тоді і весілля справжнє відгуляли, і обвінчалися. Чекала дружина, коли Петро служив в армії.
Коли розпочалася війна в Україні, Петро, порадившись з Оленою, пішов боронити країну добровольцем. Тяжко було йому розповідати, які поневіряння довелося витримати. І зараз прокидається вночі, коли чує за вікном якісь голосні звуки. Коли йому відрізали руку, та ще й праву, думав, що не потрібен буде дружині. А вона боялася зізнатися йому, що вагітна. Лише просила, щоб беріг себе, бо він їм потрібен. А Петро також боявся повідомити дружину про те, що він безрукий.
Зустріч їхня була такою теплою, вони не могли намилуватися один одним. Бабуся покинула цей світ, коли Петро був на війні. Вони так і жили в її хатинці, як вони її жартома називали хатою Тараса Шевченка. Батьки так і не прийняли рішення своїх дітей жити разом і лише віталися при зустрічах, як чужі. Та нічого: їм було добре і без батьківської опіки. Жили не гірше, ніж їхні односельці.
Та покарано їх було цього літа, не зрозуміло, за що. При обстеженні в лікарні Олені сказали, що дитина народиться без руки. Плакали обоє: і Олена, і Петро. Але сильними виявилися вони: і самі готувалися до народження дитини (ні разу не показало маля при обстеженні, якої воно буде статі), і Вірочку готували, щоб не злякалася, коли побачить незвичного члена сім'ї.
Та біда не ходить одна, вона за собою другу притягує. Були вони в гостях у кумів, як почалася гроза. Побіг Петро першим додому, щоб каченят загнати в сарай. А тут перед самим його носом блискавка вдарила прямо в дах їхнього житла. Згорів дах, стеля прогнулася. Знову плакало подружжя, та ніхто їм не допоміг. Ходили і в сільраду, і в район їздили. Всі тільки розводять руками, мовляв, нема таких коштів.
В їхньому селі жило за часів соціалізму подружжя. Чоловік працював бухгалтером у колгоспі, дружина - завідуючою фермою. Дітей в них не було, рідні також. Залишилися в добротному будинку доживати віку. А коли вже зовсім не могли обходити себе, довірилися фермеру, якому дали в оренду свою землю. Написали на нього заповіт. Він виявився хорошою людиною, доглядав за ними до останнього їхнього подиху. Та й померли вони майже разом із розбіжністю в три місяці. Він тільки-но оформив документи на будинок, як трапилася така трагедія в сім'ї Петра. Під'їхав до їхньої хати і промовив: "Завтра я піджену ЗІЛа, приготуйтесь переїжджати в мій будинок. Ти, Петре, мене і моїх дітей захищав, тобі потрібніше це житло". Попередив фермер, щоб не писали про цей факт у газету, не дякували йому. Наступного дня переїхали вони в гарний будинок, який і не снився їм. А на новосіллі фермер дав п'ять тисяч гривень на поїздку до моря. Ці гроші потрібніші були в іншій справі, але не могли Олена і Петро суперечити своєму рятувальнику.
Я плакала майже весь час, коли слухала розповідь Петра. А Вірочка, притулившись до нього, промовила: "Завтра ми їдемо додому, бо мама поїде купувати мені братика". Нехай щастить їм, нехай ніколи вони не зустрінуться з бідою. І нехай пробачить мені фермер, який просив не писати в газету про його добрий вчинок. Він довів, що світ все-таки не без добрих людей.

Последнее изменение Четверг, 03 Декабрь 2015 19:07
Оцените материал
(5 голосов)
Олена Ворона

м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Я, Олена Миколаївна Ворона, народилася в селі Шляховому, що на Бобринеччині Кіровоградської області. Дівоче прізвище Корінецька. Це були далекі 50-ті роки минулого століття. У сім років пішла до школи. Спочатку навчалася в Шляхівській початковій школі, потім у Бобринецькій восьмирічній школі №4. Закінчила школу з похвальною грамотою. Ще з дитинства мріяла стати вчителькою і, не зрадивши своїй мрії, вступила на навчання до Олександрійського педучилища. Після його закінчення продовжила навчання в Київському педагогічному інституті на факультеті логопедія. Працювала все життя в рідному місті: в спеціальний школі-інтернаті, у рідній школі №4. Останні роки перед виходом на пенсію працювала в Будинку дитячої творчості на посаді методиста. Нині на заслуженому відпочинку, але працюю соціальним працівником у відділі соціальної реабілітації при районному територіальному центрі. Робота з пенсіонерами дуже захоплює мене, і я створила ветеранський клуб «Надвечір'я" при МВО.
Писати до газет розпочала ще з 70-их років минулого століття. Спочатку це були дописи про проведення масових заходів у школах міста. Потім, спробувавши написати про життя цікавих людей, які проживають поруч, уже не змогла зупинитися. Мої життєві історії друкуються в різних газетах, як от  районна «Честь хлібороба», «Життя. Історії», «Газета для жінок», «Сімейна газета» й інші. Але найбільше реалізувала себе, як автора життєвих історій, в «Саквояжі», з яким співпрацюю з 2007 року. Випустила дві збірки життєвих історій: «Безмежне поле життя. У кожного воно своє» та «Дотик до душі».
Веду активний спосіб життя, депутат міської ради, керівник прес-групи РВО та МВО, керівник ветеранського клубу «Надвечір’я", керівник художньої самодіяльності МВО, солістка РБК, учасниця народного жіночого вокального ансамблю «Росинка» РБК .

Другие материалы в этой категории: « Мінливості долі З Божою допомогою повернула сина »

1 Комментарий

  • Самсоненко Ірина

    Коли на душі, буває, неначе шкребуть кішки, я беру тебе в руки, і ми разом поринаємо у світ твоїх дивовижних історій. Читаю - і все погане відлітає, мов повітряна кулька, і життя знову дивиться на мене своїми добрими очима, які все розуміють.

    написал Самсоненко Ірина 06.02.2016 17:15 Комментировать

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Ноябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

Надзвичайні події

  • Спалив через телефон
    Спалив через телефон

    Того дня Аліна гуляла набережною в компанії друзів, а після півночі взяла таксі і поїхала додому. О другій ночі ще виходила на зв'язок із друзями, а після того її телефон замовк. Рідні 30-річної жінки втямили, що з Аліною щось сталося

    Подробнее ...
  • Матір на няню не образилася
    Матір на няню не образилася

    Одна знайома розповіла шокуючу історію. Грибники наткнулися в лісі на жінку з двома хлопчиками-близнюками. Причому няня заклеїла 7-річному вихованцю рота скотчем і

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Навіщо там волосся?
    Навіщо там волосся?

    Приходить співробітниця на роботу й розповідає:
    - Моя чотирирічна донечка побачила мене у ванній й поцікавилася, навіщо у мене волосинки на пісі.

    Подробнее ...
  • А він не відпустив...
    А він не відпустив...

    Сусід за стіною своєю грою на скрипці зовсім доконав сімейну пару. Ніякі прохання не діють - скрипаль продовжує пиляти етюди.

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+