A+ A A-

Невдячний прийомний син

У дворі - купа білого піску. Для трирічного Вані це - велика розкіш у порівнянні з тими кількома відрами брудного наполовину із землею піску, що висипали біля під'їзду їх багатоквартирного будинку у місті, де він мешкає.

І головне - ніхто не заважає, ліпи собі, що захочеш: і пасочку, і гори, та й пустун Сергій з їх під'їзду не зруйнує зроблене тобою. Все це разом узяте ніби подвоювало хлопчачі старання.

А за ним із будинку через вікно спостерігали двоє, любувалися дитям.

- Я вже розмовляв із Мариною, - порушив мовчанку чоловік. - Вона згодна залишити нам Ваню. Після смерті Григорія їй вистачить і двох старших дітей.

- А я згодна доглядати за хлопчиком, - посміхнулася жінка. - Якщо вже Бог не дав нам своїх дітей, то хай хоч він нам буде за синочка.

І став маленький Ваня сільським жителем. Йому добре жилося у дідуся і бабусі, а головне - він поладив із сусідськими дівчатками та хлопчаками. Вони прийняли його до своєї компанії. А згодом визнали за свого. А село Вані подобалось. Яке роздолля довкола! І взимку, і влітку.

Микола і Галина не знали, де посадити, чим нагодувати свого прийомного синочка. Порошинки з нього здували. Рідна ж мати спочатку хоч коли-не-коли приїжджала у гості, а потім, вважай, забула дорогу до села. Та й ніколи було жінці за життєвими клопотами:

треба бігати на роботу, варити-прати вдома. А тому дзвонила до сусідів, які запрошували і маленького Ваню, і дядька з тіткою.

Їм утрьох добре жилося. Бабуся-пенсіонерка весь час була вдома, клопоталася по господарству, бавилася з Ванею, придумувала якісь смачні страви, які залюбки вминав за обидві щоки малий, та чекала дідуся з роботи. Коли той ще далеко показувався на дорозі, Ваня біг назустріч, бо знав, що у дідуся завжди було щось припасено "від зайця".

Не помічали, як у мирі і злагоді минали роки. Ось Ваня вже пішов до школи. Тепер дідусь і бабуся чекали його повернення після уроків, потім разом обідали. Малий школярик звеселяв стариків веселими розповідями про шкільне життя. І хоч вчився Ваня добре, Микола й Галина не забували побувати у школі, поцікавиться успішністю, поведінкою свого синочка.

Старі завжди старались, щоб Ваня був не зобиджений. Одягали його, мабуть, краще ровесників. Окрім бутербродів, що клала бабуся, малий купував у шкільній їдальні все, що заманеться. А як підходили новорічні свята, то кращий карнавальний костюм завжди був у Вані. Стара Галина була майстром у цій справі. А які були новорічні подарунки під ялинкою від Діда Мороза! То старався дідусь Микола догодити.

Коли Ваня вже навчався у старших класах, у їх сім'ю прийшло лихо. Якось пізно вночі стало зле старому Миколі. Дочекалися на "швидку допомогу", але діагноз фельдшера був невтішним. Хворого забрали до лікарні. Всього кілька днів побув він там і після інфаркту не стало старого. Незадовго перед цим, ніби відчуваючи свою смерть, Микола бесідував з дружиною, прохав, щоб вона виховала Ваню добре, не забувала його в житті.

Важко переживали горе, особливо стара Галина, бо всі господарські справи тепер лягли на її плечі. Мало-по-малу стала вона привчати до сільської роботи і Ваню. Та стала помічати, що синок, якого донедавна не примушували щось робити, всіляко намагався уникнути роботи, а якщо брався, то робив усе неохоче.

І ось настав час іти Вані в армію. Незважаючи на певні труднощі (стара Галина була на пенсії), влаштувала вечірку. Прийшли друзі, колишні однокласники Івана, сусіди. Все було не гірше, ніж у людей.

Листи від солдата були нечастими і скупими на зміст. Та стара Галина була рада і таким, читала-перечитувала їх десятки разів, охоче ділилася новинами від солдата із сусідами. Час лине швидко. Наче ще вчора проводжали Івана в армію, а вже й підійшов кінець служби.

Того дня бравий єфрейтор пізнього вечора постукав у шибку до баби Галини. Стара спочатку злякалася, а потім зраділа. Згодом відбулася відверта розмова з Іваном. Баба сказала, що вона б хотіла, щоб він залишився в селі, разом житимуть, буде рада невістці, їхнім дітям.

- Скільки мені тут жити залишилося! А все, що ми нажили, залишиться вам - і будинок ще міцний та й город у нас гарний, - переконувала стара.

Вона не квапила Івана з відповіддю, бачила, що він вагається. Та через деякий час він вичавив із себе:

- Ні, в селі я не залишусь, поїду до матері у місто.

Ця відмова дуже образила стару, та вона не подала виду, тільки сказала Іванові, що хай вибирає, де йому краще.

Іван навідувався з міста у гості до старої Галини, допомагав по господарству. Та ці відвідини ставали все рідшими, бо хлопець зустрів дівчину, покохав, згодом вони побралися Стара завжди чекала в гості Івана, його гостини були святом для неї. Обзавівшись сім'єю, прийомний син став частіше приїжджати в село. І не скільки допомогти, скільки взяти продукти.

Жінка віддавала останнє, стараючись догодити Івану. Бувало, заріжуть сусіди порося, пригостять сусідку м'ясом, дадуть і шмат сала. А вона сама не з'їсть. М'ясо пережарить і закриє у банки, сало посолить: "Хай "городяни" покуштують, скільки мені самій треба, а у них сім'я…"

Та недовго тривало сімейне щастя у Івана. Він працював на будівництві, став заглядати у чарку і пішло-поїхало. Почалися сварки у родині! Одного разу Іванова дружина, взявши з собою дітей, переїхала до своїх батьків. А через кілька місяців вийшла заміж за свою першу любов.

Іван залишився, як кажуть, біля розбитого корита, став ще більше пити, а тому про поїздки до села і мови не було. Та й у ті останні відвідини він застав стару в ліжку, вона злягла не на жарт.

Добре, коли поруч добрі сусіди. Адже недарма кажуть в народі, що хороший сусід рідніше рідного брата. Так склалося і у Галини. Не забували її сусіди. Навіть і померла вона, вважай, на руках сусідки Євдокії.

По-людськи поховали, пом'янули Галину. Сусіди телеграмою сповістили прийомному сину Івану про смерть Галини. Та він так і не приїхав.

Василь Прохорович, смт Куйбишеве, Запорізька обл.

Оцените материал
(2 голосов)
Василь Прохорович

смт Куйбишеве, Запорізька обл.

Я, Василь Васильович Прохорович, народився 28 квітня 1953 році в селі Гусарка Куйбишевського району, Запорізької області. У 1970 році закінчив середню школу, працював у місцевій школі і лаборантом, і секретарем. Дописував, робив фото для районної газети (тоді вона мала назву «Прапор комунізму»). Далі мене включили в штат цієї газети, на сторінках якої я опублікував понад 200 фотографій. З лютого 1975 року і понині я працюю в редакції газети. За цей час вона змінила назву на «Рідний край», працював літпрацівником, готував матеріали про молодь і фотографував. Зараз завідую відділом сільського господарства, пишу про людей села, роблю фотографії для своїх матеріалів. 1 лютого 2015 року виповнилося 40 років, як я працюю в редакції. У 2003 році до свого 60–річчя видав свою книгу «Криниця баби Василини», в якій зібрав найкращі свої матеріали за 40 років праці в редакції. Був одружений (11 років тому померла дружина Неля), сам виховав сина, який пішов по моїх стопах і навчається на факультеті журналістики.

Друкується в газеті "Саквояж" з 2013 року.

 

Другие материалы в этой категории: « Усиновив власну доньку Втеча із кабали »

1 Комментарий

  • Олександра

    Звісно, й рідні діти, буває, поводяться з батьками не так. як годиться. Але коли стільки сил і здоров'я вкладено у прийомного, а йому байдуже - вдвічі образливіше.

    написал Олександра 03.10.2013 09:26 Комментировать

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Август 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31    

Надзвичайні події

загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Не втратив свіжості?
    Не втратив свіжості?

    Йде Михась по вулиці, посміхається, а на нього всі жінки в селі оглядаються, бо у нього сорочка на один Ґудзик застебнута, ще й рукав обірваний

    Подробнее ...
  • А проросла... олива
    А проросла... олива

    У горщику з-під монстери, що давно загинула, а землю з якого я так і не спромігся викинути, з'явився паросток. Що за рослина,

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+