A+ A A-

Невдячний прийомний син

У дворі - купа білого піску. Для трирічного Вані це - велика розкіш у порівнянні з тими кількома відрами брудного наполовину із землею піску, що висипали біля під'їзду їх багатоквартирного будинку у місті, де він мешкає.

І головне - ніхто не заважає, ліпи собі, що захочеш: і пасочку, і гори, та й пустун Сергій з їх під'їзду не зруйнує зроблене тобою. Все це разом узяте ніби подвоювало хлопчачі старання.

А за ним із будинку через вікно спостерігали двоє, любувалися дитям.

- Я вже розмовляв із Мариною, - порушив мовчанку чоловік. - Вона згодна залишити нам Ваню. Після смерті Григорія їй вистачить і двох старших дітей.

- А я згодна доглядати за хлопчиком, - посміхнулася жінка. - Якщо вже Бог не дав нам своїх дітей, то хай хоч він нам буде за синочка.

І став маленький Ваня сільським жителем. Йому добре жилося у дідуся і бабусі, а головне - він поладив із сусідськими дівчатками та хлопчаками. Вони прийняли його до своєї компанії. А згодом визнали за свого. А село Вані подобалось. Яке роздолля довкола! І взимку, і влітку.

Микола і Галина не знали, де посадити, чим нагодувати свого прийомного синочка. Порошинки з нього здували. Рідна ж мати спочатку хоч коли-не-коли приїжджала у гості, а потім, вважай, забула дорогу до села. Та й ніколи було жінці за життєвими клопотами:

треба бігати на роботу, варити-прати вдома. А тому дзвонила до сусідів, які запрошували і маленького Ваню, і дядька з тіткою.

Їм утрьох добре жилося. Бабуся-пенсіонерка весь час була вдома, клопоталася по господарству, бавилася з Ванею, придумувала якісь смачні страви, які залюбки вминав за обидві щоки малий, та чекала дідуся з роботи. Коли той ще далеко показувався на дорозі, Ваня біг назустріч, бо знав, що у дідуся завжди було щось припасено "від зайця".

Не помічали, як у мирі і злагоді минали роки. Ось Ваня вже пішов до школи. Тепер дідусь і бабуся чекали його повернення після уроків, потім разом обідали. Малий школярик звеселяв стариків веселими розповідями про шкільне життя. І хоч вчився Ваня добре, Микола й Галина не забували побувати у школі, поцікавиться успішністю, поведінкою свого синочка.

Старі завжди старались, щоб Ваня був не зобиджений. Одягали його, мабуть, краще ровесників. Окрім бутербродів, що клала бабуся, малий купував у шкільній їдальні все, що заманеться. А як підходили новорічні свята, то кращий карнавальний костюм завжди був у Вані. Стара Галина була майстром у цій справі. А які були новорічні подарунки під ялинкою від Діда Мороза! То старався дідусь Микола догодити.

Коли Ваня вже навчався у старших класах, у їх сім'ю прийшло лихо. Якось пізно вночі стало зле старому Миколі. Дочекалися на "швидку допомогу", але діагноз фельдшера був невтішним. Хворого забрали до лікарні. Всього кілька днів побув він там і після інфаркту не стало старого. Незадовго перед цим, ніби відчуваючи свою смерть, Микола бесідував з дружиною, прохав, щоб вона виховала Ваню добре, не забувала його в житті.

Важко переживали горе, особливо стара Галина, бо всі господарські справи тепер лягли на її плечі. Мало-по-малу стала вона привчати до сільської роботи і Ваню. Та стала помічати, що синок, якого донедавна не примушували щось робити, всіляко намагався уникнути роботи, а якщо брався, то робив усе неохоче.

І ось настав час іти Вані в армію. Незважаючи на певні труднощі (стара Галина була на пенсії), влаштувала вечірку. Прийшли друзі, колишні однокласники Івана, сусіди. Все було не гірше, ніж у людей.

Листи від солдата були нечастими і скупими на зміст. Та стара Галина була рада і таким, читала-перечитувала їх десятки разів, охоче ділилася новинами від солдата із сусідами. Час лине швидко. Наче ще вчора проводжали Івана в армію, а вже й підійшов кінець служби.

Того дня бравий єфрейтор пізнього вечора постукав у шибку до баби Галини. Стара спочатку злякалася, а потім зраділа. Згодом відбулася відверта розмова з Іваном. Баба сказала, що вона б хотіла, щоб він залишився в селі, разом житимуть, буде рада невістці, їхнім дітям.

- Скільки мені тут жити залишилося! А все, що ми нажили, залишиться вам - і будинок ще міцний та й город у нас гарний, - переконувала стара.

Вона не квапила Івана з відповіддю, бачила, що він вагається. Та через деякий час він вичавив із себе:

- Ні, в селі я не залишусь, поїду до матері у місто.

Ця відмова дуже образила стару, та вона не подала виду, тільки сказала Іванові, що хай вибирає, де йому краще.

Іван навідувався з міста у гості до старої Галини, допомагав по господарству. Та ці відвідини ставали все рідшими, бо хлопець зустрів дівчину, покохав, згодом вони побралися Стара завжди чекала в гості Івана, його гостини були святом для неї. Обзавівшись сім'єю, прийомний син став частіше приїжджати в село. І не скільки допомогти, скільки взяти продукти.

Жінка віддавала останнє, стараючись догодити Івану. Бувало, заріжуть сусіди порося, пригостять сусідку м'ясом, дадуть і шмат сала. А вона сама не з'їсть. М'ясо пережарить і закриє у банки, сало посолить: "Хай "городяни" покуштують, скільки мені самій треба, а у них сім'я…"

Та недовго тривало сімейне щастя у Івана. Він працював на будівництві, став заглядати у чарку і пішло-поїхало. Почалися сварки у родині! Одного разу Іванова дружина, взявши з собою дітей, переїхала до своїх батьків. А через кілька місяців вийшла заміж за свою першу любов.

Іван залишився, як кажуть, біля розбитого корита, став ще більше пити, а тому про поїздки до села і мови не було. Та й у ті останні відвідини він застав стару в ліжку, вона злягла не на жарт.

Добре, коли поруч добрі сусіди. Адже недарма кажуть в народі, що хороший сусід рідніше рідного брата. Так склалося і у Галини. Не забували її сусіди. Навіть і померла вона, вважай, на руках сусідки Євдокії.

По-людськи поховали, пом'янули Галину. Сусіди телеграмою сповістили прийомному сину Івану про смерть Галини. Та він так і не приїхав.

Василь Прохорович, смт Куйбишеве, Запорізька обл.

Оцените материал
(2 голосов)
Василь Прохорович

смт Куйбишеве, Запорізька обл.

Я, Василь Васильович Прохорович, народився 28 квітня 1953 році в селі Гусарка Куйбишевського району, Запорізької області. У 1970 році закінчив середню школу, працював у місцевій школі і лаборантом, і секретарем. Дописував, робив фото для районної газети (тоді вона мала назву «Прапор комунізму»). Далі мене включили в штат цієї газети, на сторінках якої я опублікував понад 200 фотографій. З лютого 1975 року і понині я працюю в редакції газети. За цей час вона змінила назву на «Рідний край», працював літпрацівником, готував матеріали про молодь і фотографував. Зараз завідую відділом сільського господарства, пишу про людей села, роблю фотографії для своїх матеріалів. 1 лютого 2015 року виповнилося 40 років, як я працюю в редакції. У 2003 році до свого 60–річчя видав свою книгу «Криниця баби Василини», в якій зібрав найкращі свої матеріали за 40 років праці в редакції. Був одружений (11 років тому померла дружина Неля), сам виховав сина, який пішов по моїх стопах і навчається на факультеті журналістики.

Друкується в газеті "Саквояж" з 2013 року.

 

Другие материалы в этой категории: « Усиновив власну доньку Втеча із кабали »

1 Комментарий

  • Олександра

    Звісно, й рідні діти, буває, поводяться з батьками не так. як годиться. Але коли стільки сил і здоров'я вкладено у прийомного, а йому байдуже - вдвічі образливіше.

    написал Олександра 03.10.2013 09:26 Комментировать

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Апрель 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Надзвичайні події

  • Відтяв руки, щоб не подала заяву
    Відтяв руки, щоб не подала заяву

    Коли Марічка познайомила батьків зі своїм обранцем, їм відразу не сподобався цей хлопець. Рідні стали відмовляти доньку від шлюбу, але вона сказала, що це чоловік її мрії, і все-таки вийшла заміж за Руслана. У шлюбі молодята прожити сім років,

    Подробнее ...
  • Батько викрав власну доньку
    Батько викрав власну доньку

    Віка і Мирон познайомилися, коли він приїхав у їхнє село відвідати батьків. У Росії в чоловіка була дружина і двоє дітей, але він розлучився. Стали зустрічатися і невдовзі побралися. Чоловік чомусь узяв прізвище дружини.

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Не пердять!
    Не пердять!

    Прийшла до педіатра в дитячу поліклініку з донечкою. Чекаємо черги на прийом до лікаря. Навпроти сидить

    Подробнее ...
  • Бо свідки
    Бо свідки

    Ця подія трапилася в поліцейському відділенні. До начальника поліції зайшли в кабінет дивні люди і сказали, щоб він покаявся.

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+