A+ A A-

Сестра розшукала Ваню сама

Вані не було ще й трьох років, коли почалася війна, та в той день і в нього закінчилося дитинство.

Тато, якого він найбільше любив у своєму житті, не повернувся більше з роботи і не спитав: "Ваньок, как дела?" Не взяв у свої дужі руки і не підкинув аж до стелі… І мама більше не посміхалася: все тихенько плакала та пригортала до серця його та старшу сестричку.

Він ще був надто малим, щоб осягнути оте горе, що засіялося не тільки в їхню домівку. Все частіше пролітали над ними літаки і десь летіли собі далі, а мама тільки-но почує, що вони летять, хапала їх на руки і втікала в погріб. То були німецькі літаки, які десь розкидали смерть, а в зворотному напрямку летіли низько-низько і з кулеметів знову шукали живі мішені. Та це був лише початок їхніх поневірянь.

Щоб врятувати дітей, приїжджали машини, забирали діток малих із мамами, а старшеньких без них. Одного дня приїхали і за ними. Мама поїхала з дітьми, тому що він, Ваня, ще був маленьким. Їхали вночі, а він, мабуть, спав, бо прокинувся вже у вагоні, під яким щось стукало і скреготало, та головне: з ним була його мама. У вагонах ніде було спати. Верхні полиці займали старшенькі діти по двоє, по троє, а внизу мами сиділи з немовлятами і тримали їх на руках. Вані повезло: мама і сестричка сиділи біля вікна і йому було цікаво спостерігати, як за вікном наближалися дерева, будівлі і швиденько втікали назад потягу. Зате сонечко

весь час бігло за ними і спускалося все нижче до землі.

Він навіть забувся, що дуже хотів їсти. Та раптом десь надсадно завила сирена, і зупинилося сонечко їх наздоганяти. Але Ваня ще не здогадувався, що війна наздогнала їх у цім далекім степу, що переважна більшість пасажирів залишиться назавжди тут. А пасажирами були діти, мами та ще поранені воїни - захисники своєї землі. Горіли вже декілька вагонів, коли вони бігли подалі від залізниці. Мама все прохала: "Надю, не відставай!" Але Ваня вже сестрички не бачив: чи-то впала вона, чи-то швидше побігла…

А фашисти розвернувши свої літаки, знову і знову, налітали. Стукав кулемет, сіючи смерть. Ваня подумав, то так треба, що мама впала на нього і не встає. Щось гаряче текло йому на голівку, а він тихенько лежав і чекав, коли мама підведеться. Навіть промовчав тоді, як якісь дядьки ходили і питали: "Чи є хто живий чи поранений?" Коли все стихло - почав звати маму, але вона чомусь не обзивалася, стала холодною і тяжко. Якось йому вдалося вилізти з-під неї, а вона не рухалася навіть тоді, коли він жалібно прохав їсти. Звав сестричку, просто плакав, кричав, але ніхто не обзивався. Поруч лежали діти і дорослі і, як і його мама, не рухалися.

Нарешті скінчилася ніч. З'явилися якісь люди з візками, збирали і складали мертвих (це вже потім Ваня взнав) на візки і десь везли далі, а він, сховавшись за маму, терпляче спостерігав, що ж воно буде далі. Його ще маленьке сердечко вже навчилося не довіряти нікому на світі, а та, котру послухав би і навіть стрибнув в окріп, більше не встає. Та ось уже йдуть сюди дядьки і радісно вигукують, що знайшлося ще живеньке дитя. Подумали, що він поранений, але то мамина кров засохла на його голівці. Кудись несли його, він пручався, кликав маму. Його втішали, говорили, що мама прийде потім…

І знову вагон, знову багато дітей, та поряд уже немає ні матері, ні сестрички. На весь вагон тільки три тітоньки, які слугували їм і за маму, і за няню, та ще й утішали, як могли. Потім дитбудинки, яких він не встигав запам'ятовувати. Коли спитали прізвище - назвав невірно, то так і записали. Замість Піліпенко - Пілієнко. Не пам'ятав і ім'я мами, і тата, а сестричку звали нібито Надя. Де проживали і чи була рідня - теж не знав. Отак і зостався круглим сиротою без роду. Ні сестричка, ні мама не знайшли б його.

Роки йшли. Скінчилася війна. Так Ваня і провів своє дитинство в дитбудинку, поки не прийшов час виходити в самостійне життя. Їх, сімнадцятирічних хлопців і дівчат, знов забрали на вокзал і повезли за призначенням. А чи-то було йому 17, чи, може, й 16, бо коли записували, якась тітонька сказала, що дитині на вигляд років 4. Отож і з'явилася у нього метрика - Іван Григорович Пілієнко. Та в ній було вірним тільки його власне ім'я.

Спочатку привезли їх у м.Кіровоград, а вже звідти розподіляли по селах. Через два дні він ковтав пилюку, що здіймалася над шляхом від машини. На квартиру взяла бабуся, в якої була й своя чимала сім'я. Та, як говориться, в тісноті, але не в обиді. Його сприйняли, мов рідного, і він старався бути для них хорошим хлопцем, але не полишав мрії віднайти сестру. Робили запити - звістки ніякої. Так і в армію пішов від тих добрих людей. Часто листувався із ними. Служив у Казахстані. Після служби відразу одружився, і лише через  15 років його розшукала рідна сестра. Так що тепер він Іван Миколайович Піліпенко, знає свій рід, знає, що батько загинув як герой у 1942 році, а мама лежить під Полтавою в братській могилі. То будьте ж прокляті ті, хто розпочинає війни!

Зоя Яненко, м. Одеса

P.S. Цю історію хлопчика Вані я знаю ще з дитинства. Це моя бабуся Маша взяла його, сироту, в нашу родину, коли мені було 4 роки. Пам'ятаю всі його пригоди, були навіть такі, що заслуговували на кару, то бабуся полається трішки, а до батьків каже: "Та він ще ж дитина!" Про життя Вані у нашій родині розповім, можливо, згодом.

Оцените материал
(1 Голосовать)
Зоя Яненко

(1950-2014)

Другие материалы в этой категории: « Лікарка "Візьми мого Степана!" »

1 Комментарий

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Август 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31    

Надзвичайні події

загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Не втратив свіжості?
    Не втратив свіжості?

    Йде Михась по вулиці, посміхається, а на нього всі жінки в селі оглядаються, бо у нього сорочка на один Ґудзик застебнута, ще й рукав обірваний

    Подробнее ...
  • А проросла... олива
    А проросла... олива

    У горщику з-під монстери, що давно загинула, а землю з якого я так і не спромігся викинути, з'явився паросток. Що за рослина,

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+