A+ A A-

Кохання до останнього подиху

Валерій навчався в мальовничому місті Феодосія. Саме тут він зустрів Валентину – дівчину–циганочку. 

Ні, не кочових циганів донькою вона була, а тих, які мали гарний будинок на березі Чорного моря, власні виноградники. Старий циган Грицько вирощував коней.
Валентина не була писаною красунею. Вона була симпатичною, зачаровувала всіх гарним співом і грою на гітарі. Своєю худорлявістю та гнучкістю вона нагадувала виноградну лозу, а характером - молоде ароматне виноградне вино.
Валерій був красенем із блакитно–сіруватими очима, мав високий зріст, гарно грав на гітарі і був душею будь–якої компанії. Валерій і Валентина закохались одне в одного.


Він повідомив листом своїх батьків про наміри одруження, про дату реєстрації шлюбу, тим самим шокувавши родичів. Треба відзначити, що батько Валерія був людиною строгою, він не уявляв такого швидкого кохання на все життя, але дружина переконала, що таке буває з молоддю і що є надія, що їхнє кохання справжнє.
Весілля відбулося в Феодосії. Жити стали у батьків Валентини. Валерій не міг знайти роботу, він зрозумів, що моряка з нього не вийде. Він боявся моря, особливо в шторм, під час блискавиць та грому. Романтизм минув. Море стало для нього загрозою. Хлопець зі степу зрозумів, що він помилився з вибором професії.
Влітку відпочити на морі до них приїхала Валерієва тітка із далекого заполярного міста Воркути. Подивилися вони з чоловіком на злиденне життя родини племінника і запропонували їхати на заробітки на Північ. Мовляв, там піде працювати на вугільну шахту – заробітки дуже гарні. Умови праці в умовах вічної мерзлоти, жорстоких морозів та темноти – екстрим! Але вирішувати їм.
І вони поїхали. Спочатку жили у дерев’яному бараці. Валерій працював у шахті. Валентина вступила до вузу на вечірнє відділення і загітувала навчатися й чоловіка. Навчання Валі давалося добре, вона писала контрольні роботи та курсові проекти за двох. Отримали дипломи. Валентина - з відзнакою, Валерій – звичайний. Та головне, що вони тепер мали вищу освіту.
Валентина дуже раділа вагітності. Вони стільки років чекали на цю радісну подію! Народилася дівчинка. Її назвали Анжелою. Дитинка була худенькою, блідою, кволою. Коли цій малюсінькій крихітці виповнилося два рочки, лікарі ви­­я- вили у неї туберкульоз. Молоді батьки перебували у відчаї. Батьки Валерія наказали негайно привезти дитину до них у село для лікування. Валентина швидко зібрала речі, і Валерій провів своїх дівчаток на потяг. Домовилися, що писатимуть листи одне одному кожного дня.
Дівчинка отримувала повноцінне лікування й харчування. Для неї дідусь запросив доглядальницю - колишню вихова-­­ тельку дитячого садочку. Турботливий свекор влаштував Валентині відпочинок, відпускав її до міста в кінотеатр, по магазинах, в перукарню. Листоноша приходила щодня о тій самій порі. Валентина не йшла, а бігла їй назустріч, але листи приходили все рідше й рідше, а згодом їх зовсім не стало.

Батько викликав сина на перемовини. А коли повернувся, повідомив, що Валентині слід повертатися у Воркуту, але без дитини, що онучка ще рік житиме у бабусі з дідусем до повного одужання. Він уже й квиток придбав для неї на завтра. Валя гірко плакала, бо не хотіла розлучатися з донечкою, навіть не уявляла життя без неї, але здоров’я – найголовніше!
Воркута зустріла її суцільною темрявою, холодом та хуртовиною. Крижані сніжинки боляче били її по обличчю. А ще болючіше було від того, що її не зустрів коханий Валерій. Валентина переконувала себе, що нічого поганого не трапилося, а великі сумки якось донесе сама. Ось і під’їзд, ось і квартира, але двері ключем не відкривалися - вони були закриті з внутрішнього боку. Валентина натиснула на кнопку дзвінка. На порозі Валю зустріла дуже молода жінка:
- Ви хто?
- Я Валентина – дружина Валерія. А ви хто?
- Я теж Валентина. Ви колишня дружина, а я – майбутня. Ось ваші речі. Забирайте і прощавайте! І не турбуйте нас більше. За гостинці спасибі!
Валя вхопила валізу з речами і швидко побігла східцями вниз і знову зустрілася з безжальною холоднечею. Все тікало з–під її ніг. Вона то втрачала свідомість, то знову приходила до тями. Куди йшла – не усвідомлювала. Якимсь дивом зустріла дорогою свою колишню приятельку. Та забрала ледь живу Валю до себе додому, напоїла чаєм, постелила постіль і за­пропонувала заснути…
Валя повернулася у Феодосію. Влаштувалася працювати бухгалтером на лікеро–горілчаний завод. Забрала від дідуся і бабусі свою Анжелочку. Свекри запропонували жити їй у них, але вона відмовилася, не хотіла заважати Валерію в житті з на 12 років молодшою теж Валентиною, тим паче, що вони чекають на народження дитини. Як це можна пережити?
Кожна жінка переживає по-своєму: хто забуває про свого колишнього, інші знаходять заміну, а от Валя все своє горе заливала горілкою та вином. Доки були живі її батьки, вони стримували її від оковитої, а от коли померли, її життя перетворилося на жахіття. З роботи її, головного бухгалтера заводу, звільнили. Всі речі з будинку батьків вона продала або обміняла на горілку.
Анжела, як могла, вмовляла матір кинути пити, але та вже не могла жити без алкоголю. Якось, коли Валентина була дуже п’яною, отримала перелом шийки стегна. Два дні вила від нестерпного болю, повзала по підлозі, кликала на допомогу, та її ніхто не чув… Серце Анжели нило, відчуваючи щось лихе. Вона залишила маленьку донечку на чоловіка і свекруху й поїхала до мами. Валентину прооперували, але стан її був тяжкий, вона ледве говорила. Попрохала доньку сісти біля неї і вислухати її:
- Я кохала твого татка протягом усього життя. Кохаю його і зараз. Цілувала його подумки, обіймала уві сні. Я запевняю тебе, донечко, що його ніхто не кохав і не буде кохати так ніжно і палко, як я. Це моє перше кохання і останнє. Кохання справжнє, непідробне, безкорисне. Моє! Якщо, донечко, ти колись зустрінеш свого батька, то передай йому мої слова. А ще скажи, що я пробачаю йому. Жалкую лише, що не дочекалася його того дня і не дізналася про причину його зради.
Анжела розповіла мамі про те, що він якось дізнався про нещастя з нею і сплатив за операцію й подальшу реабілітацію. На очах Валентини з’явилися сльози. Вона ледь чутно прошепотіла:
- Він мене теж кохає. Я помираю щасливою. Пробач мені, донечко! За все пробач…
Вона полегко зітхнула…
Анжела зустрілася з татком під час поховання своєї бабусі, а його мами. Він не впізнав своєї доньки, а вона впізнала його відразу. Він був з молодою дружиною. Дівчина довго не наважувалася підійти до них, але ж вона має виконати заповіт своєї мами і передати йому її останні слова. Допомогла дядькова жінка. Вони разом підійшли до Валерія.
Він – сивочолий чоловік і його красуня–донька. Як вона схожа на нього молодого! Про що говорили – ми знаємо. Добре, що зустріч відбулася. Погано, що за таких обставин.

Оцените материал
(1 Голосовать)
Лариса Прудка-Косенко

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.

Народилася я 18 березня 1962 року у простій українській родині. Маю дві вищі педагогічні освіти. Довелося працювати вихователем у дитячому садочку, вчителем хімії, географії та народознавства, а також вчителем початкових класів. Згодом «доросла» й до посади методиста відділу освіти.

Дуже люблю поезію, народну українську пісню, квіти. Я можу милуватися квіточками годинами. Відчуваю щиру добру душу людини. Люблю відвертих, чесних, простих трударів. Спілкування з дітками приносить мені справжнє задоволення!

Вже 9 років перебуваю на пенсії за інвалідністю, маю обмеження в пересуванні, але зі мною завжди поруч мій коханий чоловік Микола Андрійович, вірна подруга Ірина, яка мене підтримує, хороші сусіди, колишні колеги, мої учні.

Я дуже щаслива людина, бо доля подарувала мені зустріч і знайомство з «Саквояжем»! Це всенародна газета. Я пишаюся нашою дружбою!

Друкуюся в газеті «Саквояж» з 2015 року.

Другие материалы в этой категории: « Блакитне щастя Новорічний подарунок »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Январь 2019 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Надзвичайні події

  • За що облили кислотою?
    За що облили кислотою?

    51-річний італієць, який два роки поспіль мешкає в Білгород-Дністровському на Одещині, повертався увечері додому, коли до нього підскочив незнайомець і облив кислотою. Джованні зміг

    Подробнее ...
  • Щоб не зґвалтували…
    Щоб не зґвалтували…

    Десь прочитав таку цікавинку. Одна жіночка панічно боялася, що її зґвалтують і щоб уникнути подібної неприємності, вдалася до хитрощів. Придбала в секс-шопі штучну вагіну і нап’ялювала її на себе кожного разу, як виходила з дому. Її прикид виглядав так:

    Подробнее ...

загрузка...
 

 

Свіжі анекдоти

Комментарии

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+