A+ A A-

Блакитне щастя

Край села, на пагорбку, збудували будинок культури. Гарний величний, з пишними колонами, поглядав зверху на вулиці, що вишикувалися в ряд, прикрашені садами, городами та квітниками. 

А внизу - невеличка річечка хлюпає і зітхає від вечірньої тиші. Десь із поля кличе жайвор жайвориху до гнізда, а під лісом виспівує соловейко, змагаючись із мелодією, що несеться з гори.
Гуртуються хлопці та дівчата. Запах м'яти та чорнобривців змішалися з парфумами, п'янить та обіймає все навколо. Несподівано темна хмара затягнула небо і здавалося, що опустилася ніч. Гуркіт грому поближчав. Гурти помчались під великі колони. Впали перші краплини дощу,

вітер смика за коси, троянда виставила колючки і впилась у блакитну сукню. Всі вже сховалися від негоди, а вона затрималась… Раптом звідкись вибіг юнак і врятував дівчину.
Зустрілись поглядами, якась іскорка пробігла поміж них.
- Віктор, - сказав рятівник.
- А я Слава, - відповіла зніяковіло.
Цей дощ, здається, об'єднав їх на все життя. Весь вечір Віктор не відходив від Станіслави. Слухали музику, танцювали і дзвінко сміялися… Ніби в ритм їхніх сердець стукав дощ. Юні дужі руки обіймали дівчину, а вона притискалася, ніби були вони знайомі все життя. Гарні чорні брови, глибокі голубі очі впивалися в ніжне дівоче личко. Блакитна сукня щільно обвивала її стан.
Дощ вщух, і вони пішли до річки. З-за сірої хмарки визирнув молодий місяць і віддзеркалився у воді. Повіяло дощовою прохолодою. Вітя і Слава більше мовчали, ніж говорили. Він насмілився і торкнувся її медових вуст, вона не заперечувала… Гуляли біля річки до ранку. Почало світати…
- Кохання з першого погляду, - сказав Віктор.
- Ага, - відповіла Слава і запитала: - А завтра?
Вітя притис кохану, помовчав хвилинку…
- Не завтра, а вже сьогодні о десятій мені у військкомат.
Станіслава оторопіла…
- Я буду чекати.
Віктор Хоменко, закінчивши вуз, мав військове звання лейтенант. У той же день його відправили спочатку до Херсона, а незабаром у саме пекло, де земля встелена вирвами від снарядів, нескінченний гул гармат і стрекіт кулеметів. Вогнем січе, за лісом клекотить, то спалахне, то згасне, то горить… Ідуть бійці на смерть, залічуючи рани… 

Роздерті душі, загартовані в боях. "Вернемося з перемогою додому… Живі…" - сини і дочки пишуть у листах. І Віктор мужньо йшов вперед…
Одного разу з командиром у розвідку пішли. Тиша. Дійшли, добралися майже туди, звідки було чути гул гармат, намалювали мапу, завдання виконали в строк та раптом звідкись стрекіт автомата… В очах вогонь, і все… Прийшов у себе…
- Де це я? Білі стіни… Де ж мій командир?
Якийсь боєць із гіпсом на руці відповів:
- Твій командир живий, а ти в палаті.
Віктор руками ворухнув - на місці, щоправда, якийсь гул у голові і ніби після глибокого сну. Зробив вмить спробу встати: "А де ж нога?"
Зійшлись докупи чорні брови і налилися слізьми глибокі очі… Тримайся, Вікторе-переможцю, бійці не плачуть! Листа додому написав, що скоро буде, щоб батьки Славі передали, що їде з новою нареченою - не зміг інакше…
Дівчина ридала і ночей не спала. Так от чому він їй листів не пише! Довго її рана не заживала, і вона вирішила втекти в місто. Зустріла порядного юнака, вийшла заміж, народила двох діточок, придбали квартиру. Її чоловік був ніжним і турботливим.
Довго не їхала в село, душа боліла, за батьком та матір'ю сумувала. Як себе не стримувала, та не було згоди в родині. Розійшлися. Наважилася, приїхала до батьківської хати.
З радістю зустріли. Мати клопоталася, то в льох лазила, то до річки, а батько сидів, опустивши очі, боявся Славиного запитання, надіявся, скільки часу пройшло, може, й забула…
- А моя подруга Надя в селі?- запитала батька.
- Так.
- Я побіжу на хвилинку.
Батько здригнувся.
- Так, - більше нічого не міг сказати.
Слава зустрілася з Марією і першим її запитанням було:
- Ну, як там Віктор і його нова дружина, чи є в них дітки?
Марія здивовано подивилася на Станіславу і сказала:
- А ми всі думали, що ти в місто від Віктора втекла, бо він калікою повернувся.
Слава стала, мов вкопана, наче кип'яток на неї хтось хлюпнув. Вискочила від подруги і побігла додому.
- Ви знали?! Що ж ви наробили?
- Пробач нам, доню, бо то Вітя нас попросив, щоб тобі життя не нівечити…
- Де він?
- Там, там, - поспішно замахали руками і вказали на будинок, де жив Віктор.
Слава поспішно одягла свою блакитну сукню, яку берегла з першої зустрічі, і полетіла, полетіла…
Віктор стояв серед подвір'я і розмовляв зі своїм племінником Мишком. Дівчина полохливо відчинила хвіртку і зупинилася. Мишко стояв обличчям до Слави. Уважно поглянув на неї і урочисто закричав:
- Дядьку, дядьку, он там… до Вас блакитне щастя приїхало!
- Хто? - не зрозумів Віктор.
- Не вірите, не треба! Блакитне щастя до вас, а не до мене! - і десь зник.
Віктор повернувся і одразу її впізнав, не міг зрушити з місця. Так і стояв, поки вона не підійшла. Заглянула йому в очі, як раніше, притислася до нього, і він відчув, що сорочка на грудях стала мокрою від сліз, і немов відійшов той біль, який мучив його увесь цей час. Вітерець грався блакитною сукнею, що колись принесла щастя і знову об'єднала їхні серця.
Пройшов час. Дідусь і бабуся бавилися з онуками, а Слава збирала яблука в кошик. Віктор гукнув голосно:
- Славочко, не підіймай того кошика! Я зараз тобі допоможу, бо ти ж у такому становищі…
Вагітна Слава посміхнулася:
- Та я ж не хвора!

Оцените материал
(4 голосов)
Галина Рогова

сел. Знам'янка-2, Кіровоградська обл.

Друкується в газеті "Саквояж" з 2017 року

Другие материалы в этой категории: « Випробування на міцність

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Июнь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Надзвичайні події

  • За публікацію - до суду
    За публікацію - до суду

    Юрій з Яною (імена змінено) не мешкають разом. І, можливо б, між подружжям і не виникало конфліктів, якби не спільна донечка. А так щоразу, як Юрій відвідує доньку, у нього обов'язково виникає

    Подробнее ...
  • Пограбувала грабіжницю
    Пограбувала грабіжницю

    Вирішила донька мене відвезти до лікаря. Обрали день, зібралися, спустилися в метро. Там метушня, товкучка. Тетяна трішки відстала, а я зайшла у вагон, пробившись крізь щільний потік пасажирів,

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Комментарии

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+