A+ A A-

33-ій рік не забуть повік...

Щотижня намагалася розпочати писати про ті страшні роки - зупинялася. Боляче навіть згадати, що перенесли наші люди у ті жахливі 1932-1933 роки.

Хоча вже це й історична минувшина, та вона живе у пам'яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх скронях. Звісно, про ті роки я знаю з публікацій, книг та розповідей своїх рідних, які жили у ті страшні роки.
Я вже писала про те, що з сім'ї моєї бабусі вижили лише троє - сама бабуся та її дві донечки:

найстарша Поля, в майбутньому моя мама, та найменша Варя, а семеро їхніх братиків і сестричок забрав голодомор. Сьогодні хочу повідати про страждання і муки молодшої сестри моєї бабусі Насті - Явдохи, яку ми лагідно називали бабуся Дуся.
Жінка була веселої вдачі, працьовита, щира, доброзичлива, але з її очей ніколи не зникав смуток. Розговорити її про причини смутку було неможливо, бо її очі відразу сповнювались слізьми і печаллю. Моя бабуся Настя теж уникала розповідей про той страшний період їхнього життя. І тільки коли обох бабусь не стало, про ті страхіття мені по частиночці розповіла моя мама Поля.
Чоловік бабусі Дусі повернувся з Першої світової війни змучений і зранений. Народили чотирьох дітей, та тяжка праця, нестатки і каліцтво зробили свою справу: чоловік помер ще до початку того страшного лихоліття. І залишилася Дуся з чотирма діточками від 5-ти до 10-ти років. На той час у селян і колгоспників, в одноосібних і колективних господарствах забирали не лише зерно, а й іншу сільськогосподарську продукцію. Свавіллю не було меж. Гребли все: і сире, і сушене, і варене, та й сяке-таке взуття й одежу теж забирали до нитки. Отож і лишилася сім'я Дусі і гола, і боса, і голодна.
Улітку й восени виручала трава, акація, кропива, хоч якісь фрукти, а коли вдарили морози, доводилося ритися у замерзлій землі, щоб відшукати бодай примерзлий буряк чи картоплину, щоб можна було зварити суп, та ні, не суп, а якусь похльобку. У дітей боліли животики, вони стали схожі на скелети. Ще добре, що Дусині сусіди були бездітні, дядько Микола мав возика і конячину, тому йому вдавалося десь комусь щось підвезти, та й заробити чи то зерна, чи крупи, чи й картопельки, і вони, скільки могли, допомагали сім'ї Дусі. Але з часом заробітки в чоловіка зникли, і голод дався взнаки і його родині.
Якось хтось попросив його поїхати на залізничний вокзал зустріти приїжджих гостей, і тоді Дуся зважилася на страшний вчинок: вона попросила Миколу забрати і відвезти туди її діточок, думаючи, може, знайдуться добрі люди та розберуть її діток і врятують від смерті. Миколі не дуже й хотілося це робити, але нічим іншим він уже не міг допомогти сусідці, тому забрав малечу, та й відвіз їх.
Коли ж він, виконавши замовлення, повернувся, то дружини вдома не застав, зате почув її несамовитий крик із двору сусідки. Швиденько побіг туди і побачив страшну картину: його дружина тільки-но зняла з петлі Дусю, яка непритомна лежала на підлозі. Якось спільними зусиллями привели її до тями, та вона бурмотіла про те, що немає права жити, раз віддала хтозна куди своїх кровиночок.
Микола зупинив її нарікання, велів одягнутися і йти до його воза. На незрозумілий погляд жінок пояснив, що поїдуть за дітьми, бо і в нього душа за них болить. Так і зробили. Та до станції вони не доїхали, бо, їдучи, нараз помітили три маленькі дитячі фігурки, які непевною ходою йшли їм назустріч. Підібравши діток, відразу ж запитали, чому їх троє, а не четверо. Найстарша тут же пояснила, що одну найменшу Марійку забрала тьотя, яка вийшла з поїзда на перон, та ще й їм дала по пиріжечку, тому у них і вистачило сили йти додому.
Після цього сім'я Миколи опікувалася дітками та й самою Дусею. Так сусіди допомогли вижити Дусі і її трьом діткам. Діти виросли, всього було у їхньому подальшому житті - і радощів, і прикростей, і вдач, і невдач. Були й цікавинки, про які я якось напишу в іншій історії. Усе своє життя Дуся жила із болем у душі й на серці за свій проступок, що нічого не знала про долю найменшої донечки. 

Якось намагалася її розшукати, допомагав їй у цьому молодший брат Яків, який частенько їздив у післявоєнні роки до Миколаєва, а як пам'ятала Дуся, поїзд, у якому поїхала її донечка з незнайомою тіткою, йшов якраз на Миколаїв. Яків ходив у якісь там установи з розшуку дітей, та слідів дівчинки не знайшов. Тому моя двоюрідна бабуся Дуся і бувала такою сумною.
І хоч пройшли роки, і вже давно немає бабусі Дусі, та й її дітей, але живуть її внуки, правнуки і праправнуки. І вони, і всі ми повинні у ці скорботні дні схилити голови перед Світлою Пам'яттю наших рідних, та й усіх загиблих у той час безневинних людей. І запалити СВІЧКУ ПАМ'ЯТІ, ВІРИ, НАДІЇ. Це знак нашої Пам'яті, це вогник Надії на те, що таке ніколи більше не повториться.

Последнее изменение Пятница, 24 Ноябрь 2017 20:26
Оцените материал
(1 Голосовать)
Валентина Бугрій

м. Долинська, Кіровоградська обл.

Валентина Григорівна Бугрій майже 10 років співпрацює з «Саквояжем». Є активним дописувачем історій, автором чудових віршів і гуморесок у «Побрехеньках».

Друкується в газеті "Саквояж" з 2004 року.

Другие материалы в этой категории: « Не перевелися ще добрі люди

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Декабрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Надзвичайні події

  • Хто украв пам'ятник?
    Хто украв пам'ятник?

    Коли колишні учні Тетяни Іванівни помітили, що пам'ятник на її могилі ось-ось розколеться, скинулися грішми і замовили новий. Зібрали понад 10 тисяч гривень. З одного боку вибили

    Подробнее ...
  • Спалив через телефон
    Спалив через телефон

    Того дня Аліна гуляла набережною в компанії друзів, а після півночі взяла таксі і поїхала додому. О другій ночі ще виходила на зв'язок із друзями, а після того її телефон замовк. Рідні 30-річної жінки втямили, що з Аліною щось сталося

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Які ще бобренята?
    Які ще бобренята?

    Стою в черзі біля каси. За мною матір із донькою років шести. Жінка сплескує в долоні: "Яйця забули купити! - і звертається до доньки, - збігай, хутчіш принеси!"

    Подробнее ...
  • З якої розпочати?
    З якої розпочати?

    Телефоную увечері до свого товариша, щоб перекинутися парою слівців. Відчуваю з його голосу, що він якийсь не такий, задумливий, чи що, цікавлюся,

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+