A+ A A-

Наталчине щастя-нещастя

Під час лікування в неврологічному відділенні я зустріла надзвичайну жінку. Слухаючи її життєву історію, я вирішила з її дозволу відіслати це в редакцію. 

З самого дитинства, поліомієліт пошкодив, вірніше, вразив Наталії праву руку. Рука висіла, мов плітка, і була зовсім не керованою. Наталочка болісно сприйняла свій діагноз, не знала, що буде робити далі, як буде обслуговувати себе однією лівою рукою. а ще вона переживала через те, що ніхто з хлопців тепер не зверне на неї увагу: кому потрібна жінка-каліка? Хто захоче зв'язати свою долю з інвалідом?
Вона і зараз дуже гарна. Уявляю, якою красунею вона була тоді,

коли їй було 17! А яка вона стримана, культурна, добра…
Тоді, в юності, вона вирішила, що буде добре навчатися і обов'язково вступить до вузу. Мріяла бути викладачем англійської мови. Середню школу закінчила з золотою медаллю, вступила до Національного Університету ім. Т. Шевченка й отримала диплом з відзнакою. Наталка повернулася у Кривий Ріг, де на неї чекали батьки, які її дуже підтримували і допомагали. Влаштувалася вона на роботу в Тернівський індустріальний технікум. Викладала англійську мову.
Все було добре, але тільки на перший погляд. Наталці бракувало сім'ї. Мріяла про щасливу дружну родину, про дітей, бо мала вже 32 роки. А хто з жінок у такому віці не хоче вийти заміж?! Але жоден із чоловіків її не помічав. Ночами вона плакала від болю, їй було прикро і сумно. Думала про те, чому саме з нею жартує доля, чому так жорстоко випробує на міцність саме її, красуню-розумницю?
Та ось одного весняного дня до технікуму прийшов працювати викладачем фізичного виховання молодий, стрункий, кароокий красень Ілля. Зустрілися вони під час педагогічної ради. Наталя підвела очі й побачила, що він не слухає декана, а пильно слідкує за нею. Дивиться, як вона швидко пише лівою рукою, щось занотовуючи в щоденник.
Після наради він підійшов до неї і запропонував додому йти разом. Дорогою познайомилися краще. Ілля квартирував у Наталчиних сусідів і з того часу на роботу й з роботи вони ходили разом. Він уже все знав про її долю - сусідка розповіла, а от Наталя про Іллю нічого, майже нічого, не знала.
Через місяць після їхнього знайомства померла мати Наталі, а ще через місяць помер і тато. Їй було дуже важко одній у великому будинку. Ілля все частіше ставав у пригоді: щось підлагодити, прибрати у дворі тощо. А під Новий рік Наталя зізналася Іллі, що вона вагітна. Чоловік зрадів і більше вже нікуди не йшов від неї - жили разом.

Прийшов час, і Наталя народила гарненьку дівчинку, яку назвали Зоряною. Молодій мамі було важко доглядати дівчинку, і вони вирішили, що у декретну відпустку піде Ілля, а Наталочка працюватиме. Так і зробили. Ілля все встигав: і донечку доглядав, і їжу готував, і Наталочку зустрічав із роботи.
Роки промайнули швидко. Зоряна виросла, здобула вищу освіту, вийшла заміж і разом із чоловіком мешкає у далекій Амурської області, в Росії. Залишилися Ілля та Наталя вдвох. Рідні не мають. Живуть одне для одного. Та ось у червні в їхню родину постукало горе. У Наталі Віленівни стався інсульт. Якби ви бачили, як старанно доглядає за нею Ілля Вітольдович: і вмиє, і зачеше, і погодує, і пожартує:
- Знала, люба моя, що робила, коли чоловіка собі на 8 років молодшого обрала. Тепер ось цей факт і має значення. Я ще силу маю, мені всього 70!
Дружина йому вдячно посміхається й закохано дивиться на чоловіка. Ілля обіймав її плечі, цілував її голову, садив в інвалідний візок і віз гуляти парком, котрий був побіля лікарні. Ось таке воно, Наталчине щастя - нещастя…

Оцените материал
(1 Голосовать)
Лариса Прудка-Косенко

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.

Народилася я 18 березня 1962 року у простій українській родині. Маю дві вищі педагогічні освіти. Довелося працювати вихователем у дитячому садочку, вчителем хімії, географії та народознавства, а також вчителем початкових класів. Згодом «доросла» й до посади методиста відділу освіти.

Дуже люблю поезію, народну українську пісню, квіти. Я можу милуватися квіточками годинами. Відчуваю щиру добру душу людини. Люблю відвертих, чесних, простих трударів. Спілкування з дітками приносить мені справжнє задоволення!

Вже 9 років перебуваю на пенсії за інвалідністю, маю обмеження в пересуванні, але зі мною завжди поруч мій коханий чоловік Микола Андрійович, вірна подруга Ірина, яка мене підтримує, хороші сусіди, колишні колеги, мої учні.

Я дуже щаслива людина, бо доля подарувала мені зустріч і знайомство з «Саквояжем»! Це всенародна газета. Я пишаюся нашою дружбою!

Друкуюся в газеті «Саквояж» з 2015 року.

Другие материалы в этой категории: « Мама - не та, що народила…

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Октябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

Надзвичайні події

  • 5-річне хлоп’я втопилося в басейні
    5-річне хлоп’я втопилося в басейні

    Допоки матір була в будинку, а батько пішов на город, їхній 2-річний синочок Петрусик (імена змінено) вирішив трішки прогулятися. Перетнув вулицю і потрапив на обійстя сусідів.

    Подробнее ...
  • Велика подорож маленької дитини
    Велика подорож маленької дитини

    Близько 8 ранку Світлана послала свого 5-річного синочка на двір, щоб зібрав яйця в курнику. Артурчик довго не повертався, то жінка стала його шукати й гукати. Дитина не обзивалася. Матір розхвилювалася, адже того дня

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+