A+ A A-

А вища сила над нами таки є…

Доля… Хоча і говорять, що ми - господарі цієї примхливої пані, але це цілковита неправда. Доля господарює над нами, і змінити її дуже тяжко. Від неї не втечеш. Але доля часто карає людей за їхні вчинки. Ось історії, які підтверджують це.

Історія перша
1965 рік. Галина і Микола вступили до Олександрійського педучилища. Познайомилися вони на першій лінійці, присвяченій початку нового навчального року. Микола вступив на відділ виробничого навчання, Галина - на вчителя молодших класів. Дівчина була низького зросту, худенька, непоказна, ще й до того ж носила окуляри, які були схожі на лінзи. Але саме її обрав хлопець з-поміж інших дівчат. А він був красень із красенів!

З того дня юні закохані були, як говорять в народі, "нерозлийвода".
Два роки пролетіли, мов один день: Микола закінчив педучилище (він навчався після закінчення середньої школи). А Галинці, яка навчалася після восьмирічки, ще потрібно було навчатися два роки. Про розлуку закохані навіть і думати не могли. Всіма правдами й неправдами Микола влаштувався в одну зі шкіл в Олександрії. Він читав години історії і праці. Галина жила всі роки навчання на квартирі в старенької бабусі разом із подругою Валентиною. І коли та говорила Галині про свої переживання відносно подруги, щоб вона не завагітніла, то дівчина завжди відповідала, що Микола її пальцем не торкнув, не було з його боку і натяку на близькість. Ось таке було в них чисте кохання. А пізніше Галина дізналася, що в рідному селі в Миколи була коханка, молода удовиця. Але в неї не було ніяких ревнощів до тієї жінки, адже коханий обіцяв, що вони одружаться, коли Галина закінчить педучилище.
Ось уже випускний вечір залишився в спогадах. Микола влаштував Галину в одну зі шкіл в Олександрії. Все йшло до весілля. Але новий навчальний рік Микола розпочав в іншій школі, та що там в школі - в іншому районі! Для всіх нас цей вчинок хлопця був загадковим. Галина працювала і жила на квартирі в тієї ж бабусі. Микола ж за декілька років роботи в сільській школі здобув вищу освіту, одружився, в нього вже підростало двійко діток. У 32 роки він став директором школи. Микола був хорошим, суворим директором. Ввірена йому школа була однією з кращих у районі, посідала призові місця в соцзмаганні. Про нього склалася в усіх, хто його знав, думка: зразковий чоловік, люблячий син, батько.
А тут раптом село облетіла звістка: в Миколи є коханка. Вона також учителювала в школі. Миколу викликали в райвно, але це тільки погіршило ситуацію: він пішов із сім'ї, оформивши новий шлюб. З посади директора його звільнили. Йому давали декілька годин історії в школі, але він не захотів. Відкрив малий бізнес, який не приніс йому ні радості в житті, ні прибутку в сім'ю.

Вперше Микола знепритомнів в автомобілі дорогою в райцентр. Лікарня районна, обласна, Київ… За два місяці з високого, красивого чоловіка він перетворився на згорбленого, посивілого старика, на вигляд набагато старшого за свій вік.
Невдовзі його не стало. Я вірю, що його було покарано вищими силами за те, що він так легковажно кидав коханих жінок.
Історія друга
Валентина і Віктор проживали в одному селі. Вони дружили ще зі шкільної парти. Дівчина поступила навчатися в педінститут. Приїжджала додому рідко, бо сім'я не мала таких статків, щоб витрачати зайві гроші на поїздки. Тож молоді люди бачилися рідко. Коли ж Валентина з дипломом учителя-філолога повернулася в рідну школу, вони зрозуміли, що жити один без одного вже не зможуть. Відгуляли весілля, перейшли жити в будинок, придбаний для них батьками.
Валентина працювала в школі і вела драматичний гурток у клубі. Віктор працював агрономом. Жили молодята добре. Через декілька років збудували будинок за власні кошти. Тільки б радіти життю! Син підростав, подумувало подружжя й про донечку. Від щастя у Віктора очі світилися, коли він заніс дорогоцінний згорток із новонародженою дитиною в новий будинок.
Ніщо не передвіщало біди. Коли синові виповнилося 16 років, Віктор оголосив, що він іде з сім'ї. Здивуванню домашніх не було межі. Так таємно завести коханку - потрібно було мати великий талант. Домовилося подружжя: Віктор іде до коханки з автомобілем і грошовими заощадженнями, а родина залишиться в будинку. На тому й порішили.
Тяжко було Валентині без коханого. За всі роки життя вони навіть жодного разу не посварилися. Слова поганого ніколи від нього не чула. І розлучилися по-доброму: ніяких дорікань один одному. Їй допомагали батьки - і її, і Віктора. До нової невістки вони не хилилися. Говорили односельці Валентині, що він одумається і повернеться. Жінка мовчала, бо знала, що ніколи йому не пробачить, навіть якщо він і захоче повернутися в сім'ю.
Невдовзі пішли розмови по селу, що Віктор захворів на якусь рідкісну хворобу. В обласній лікарні йому винесли вирок: ця хвороба невиліковна. Нова дружина попрохала його вибратися з її квартири, ще й порадила повернутися в сім'ю. Він прийшов до дружини, прохав і в неї, і у дітей вибачення, що покинув їх, просив дозволу повернутися до них, але вони не вибачили його.
На прощання Валентина крізь сльози промовила: "Йди до своїх батьків! Вони на тебе не тримають зла і будуть раді тобі". Так він і зробив. Рівно через чотири місяці його не стало. Валентина з дітьми похоронила його, поставила пам'ятник на могилі. Друга ж дружина жодного разу не провідала могилку коханого.
То що, шановні читачі, після цих правдивих історій, ви ще вірите, що ми самі господарі своєї долі?

Оцените материал
(1 Голосовать)
Олена Ворона

м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Я, Олена Миколаївна Ворона, народилася в селі Шляховому, що на Бобринеччині Кіровоградської області. Дівоче прізвище Корінецька. Це були далекі 50-ті роки минулого століття. У сім років пішла до школи. Спочатку навчалася в Шляхівській початковій школі, потім у Бобринецькій восьмирічній школі №4. Закінчила школу з похвальною грамотою. Ще з дитинства мріяла стати вчителькою і, не зрадивши своїй мрії, вступила на навчання до Олександрійського педучилища. Після його закінчення продовжила навчання в Київському педагогічному інституті на факультеті логопедія. Працювала все життя в рідному місті: в спеціальний школі-інтернаті, у рідній школі №4. Останні роки перед виходом на пенсію працювала в Будинку дитячої творчості на посаді методиста. Нині на заслуженому відпочинку, але працюю соціальним працівником у відділі соціальної реабілітації при районному територіальному центрі. Робота з пенсіонерами дуже захоплює мене, і я створила ветеранський клуб «Надвечір'я" при МВО.
Писати до газет розпочала ще з 70-их років минулого століття. Спочатку це були дописи про проведення масових заходів у школах міста. Потім, спробувавши написати про життя цікавих людей, які проживають поруч, уже не змогла зупинитися. Мої життєві історії друкуються в різних газетах, як от  районна «Честь хлібороба», «Життя. Історії», «Газета для жінок», «Сімейна газета» й інші. Але найбільше реалізувала себе, як автора життєвих історій, в «Саквояжі», з яким співпрацюю з 2007 року. Випустила дві збірки життєвих історій: «Безмежне поле життя. У кожного воно своє» та «Дотик до душі».
Веду активний спосіб життя, депутат міської ради, керівник прес-групи РВО та МВО, керівник ветеранського клубу «Надвечір’я", керівник художньої самодіяльності МВО, солістка РБК, учасниця народного жіночого вокального ансамблю «Росинка» РБК .

Другие материалы в этой категории: « Не принесло золото щастя Мама - не та, що народила… »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Январь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Надзвичайні події

  • Батько викрав власну доньку
    Батько викрав власну доньку

    Віка і Мирон познайомилися, коли він приїхав у їхнє село відвідати батьків. У Росії в чоловіка була дружина і двоє дітей, але він розлучився. Стали зустрічатися і невдовзі побралися. Чоловік чомусь узяв прізвище дружини.

    Подробнее ...
  • Хто украв пам'ятник?
    Хто украв пам'ятник?

    Коли колишні учні Тетяни Іванівни помітили, що пам'ятник на її могилі ось-ось розколеться, скинулися грішми і замовили новий. Зібрали понад 10 тисяч гривень. З одного боку вибили

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Подарунок від Діда Мороза
    Подарунок від Діда Мороза

    Наш 3-річний синочок питає в тата:
    - Тату, що мені Дід Мороз подарує на Новий рік?

    Подробнее ...
  • Чи сподобалося?
    Чи сподобалося?

    Мій 4-річний синочок, як і більшість дітлахів його віку, не любить ходити до дитсадка, тож уранці у нас зазвичай плачі й крики. Цей ранок не став виключенням. А ввечері, коли я повернувся додому після роботи,

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+