A+ A A-

Довга дорога до щастя

Цю історію мені повідала Іванна, жителька Львова. Минулого літа я відпочивала в Коблевому і звернула увагу на сім'ю: батьки і донька. Батькові на вигляд за 60, але яку він мав шляхетну красу, бачили б ви!

Мати рідко купалася, здебільшого лежала під парасолькою. А донька весь час крутилася біля батька. Вони весь час були разом: на березі, в морі. Їй було років 25-30. Висока, гарна, чимось схожа на Софі Лорен. Фігура ніби виточена найкращим скульптором.

Коли вона проходила, то за нею ніби рухався шлейф її дорогих приємних духів. Навіть коли вона поверталася з води, цей запах здавався ще міцнішим.

Ця сім'я, як і наша, завжди відпочивали, на одному місці. Коли я почула, що донька називає батька по імені - Іваном, я здивувалася і, як ви зрозуміли, це мене зацікавило. Вибравши зручний момент, я підійшла до молодої жінки, сказала їй пару компліментів про її красу і гарну українську мову. Ми розговорилися. А коли познайомилися, вона розповіла мені, що Іван -  це її чоловік. Я язик проковтнула від несподіванки. За кілька хвилин, поки не було Івана, вона розповіла про себе.

"Ми гадаємо, що знаємо про кохання все: з романів, поезії, з фільмів. Але приготуватися до кохання душею і серцем ніхто не може. Кохання приходить в будь-якому віці, інколи всупереч логіці. А ось помріяти можна. Тільки і мрія не завжди збувається", - почала свою розповідь дівчина.

Іванна з дитинства була закохана в нареченого старшої сестри Франчески. Її сестра навчалася в Києві, бо не захотіла навчатися у Львові, щоб вийти з-під опіки батьків. Іванці було вісім років, коли сестра приїхала в гості разом із нареченим. Звичайно, про те, що Іванна закохалася в Івана, ніхто й гадки не мав, але вона сама щиро вірила, що хлопець - це її коханий, а не Франчески.

Весілля було багате, пишне. Всі гості веселилися, а Іванна, вибравши слушний момент, втекла до подруги по школі. Вона була впевнена, що її ніхто й не спохопиться. Пізніше вона дізналася, що зіпсувала весілля, адже всі гості кинулися на її пошуки.

Пройшли роки. Франческа з Іваном працювали в Німеччині. В Україну йшли листи, сповнені сумом за рідним краєм. І в кожному листі були фото. Їх зібралося так багато, що Іванна оформила альбом. Дивлячись на щасливу подружню пару, вона шепотіла: "А ти будеш мій, Іване!" Вона дуже любила сестру, не бажала їй поганого, але її любов до Івана була сильнішою. Коли контракт закінчився, подружжя переїхало до Львова в батьківську домівку Івана (батьки на той час уже померли).

Сестра з чоловіком частенько приходили в гості до батьків Іванни, і тоді вона сиділа, мов заворожена, не зводячи погляду з Івана. А чоловік з роками став ще кращим. Його шляхетна борідка була такою шовковистою, красивою, що дівчині інколи хотілося погладити її. Її кохання ставало з кожним днем ще сильнішим. Та й сама вона була вже студенткою-випускницею, а не тією маленькою дівчинкою. Вона навіть пробувала завести роман зі студентом з її групи, але нічого путнього з цієї затії не вийшло.

Іван і Франческа мріяли про дітей, але їх не було. В Німеччині вони пройшли повне медичне обстеження. Лікарі в один голос запевняли, що подружжя готове до народження малятка. Тож по переїзді до Львова Франческа знову пішла в лікарню. І тут вона почула страшний діагноз, який приголомшив її: рак шлунку. Жінка довго не мучилася: через три місяці її не стало.

Іванна весь свій вільний час проводила в будинку Івана: прибирала, прала, готувала смачні страви, старалася, щоб він ходив на роботу, як з голочки. Він звик до її присутності, звик до її піклування про нього. Щонеділі вся сім'я відвідувала могилу Франчески.

Пройшов не один рік після смерті сестри. Іван навіть і гадки не мав, щоб знайомитися з іншою жінкою, адже дуже кохав Франческу. І теща якось біля могили доньки завела про це розмову, закінчивши її словами: "Ми не будемо, Іване, тобі дорікати, якщо ти одружися вдруге". І тут Іванна не витримала, розплакалася, побігла з цвинтарю і на таксі поїхала додому. Вона зрозуміла, що своєю присутністю в будинку коханого не дає йому жити повноцінним життям.

Більше місяця вона не ходила до Івана, і він не приходив до її батьків. Зустрілися вони випадково в магазині. Яка це була зустріч! Він цілував її очі, губи, щоки і, здавалося, що цим поцілункам не буде кінця. Він зізнався їй, що не може жити без неї, йому не вистачає її в його домі. А вона зізналася, що кохає його ще з першої зустрічі з ним. Вони одружилися. Батьки, звичайно, були здивовані таким розвитком подій, але дали згоду на одруження. Вони любили Івана, як рідного сина. Їх тільки бентежила різниця у віці молодих.

От таких щасливих я побачила їх на морі, послухала їхню історію. Ось тільки, за словами Іванни, чоловік переживав, що не зможе повести під вінець доньку чи сина.

Через два дні вони мали від'їжджати, а мені так хотілося продовження їхньої історії! Я вмовила Іванну обмінятися номерами телефонів. На мої дзвінки вона не відповідала, а сама телефонувала мені дуже рідко, і говорили ми з нею ні про що. Я вже втратила надію на подальше спілкування, але 17-го липня вона мені зателефонувала і весело промовила: "Привітайте мене, пані Олено, з народженням донечки!" Моя радість була безмежною.

Після цього дзвінка ми говорили ще тричі. Збулася мрія двох людей: Іванни, яка кохання до Івана пронесла через все життя, і Івана - про народження дитини. Я вірю, що він з часом поведе доньку під вінець. Вірю в те, що в них ще народяться діти. А цю життєву історію я їм надішлю, коли вона буде надрукована у "Саквояжі".

Последнее изменение Суббота, 04 Март 2017 16:44
Оцените материал
(7 голосов)
Олена Ворона

м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Я, Олена Миколаївна Ворона, народилася в селі Шляховому, що на Бобринеччині Кіровоградської області. Дівоче прізвище Корінецька. Це були далекі 50-ті роки минулого століття. У сім років пішла до школи. Спочатку навчалася в Шляхівській початковій школі, потім у Бобринецькій восьмирічній школі №4. Закінчила школу з похвальною грамотою. Ще з дитинства мріяла стати вчителькою і, не зрадивши своїй мрії, вступила на навчання до Олександрійського педучилища. Після його закінчення продовжила навчання в Київському педагогічному інституті на факультеті логопедія. Працювала все життя в рідному місті: в спеціальний школі-інтернаті, у рідній школі №4. Останні роки перед виходом на пенсію працювала в Будинку дитячої творчості на посаді методиста. Нині на заслуженому відпочинку, але працюю соціальним працівником у відділі соціальної реабілітації при районному територіальному центрі. Робота з пенсіонерами дуже захоплює мене, і я створила ветеранський клуб «Надвечір'я" при МВО.
Писати до газет розпочала ще з 70-их років минулого століття. Спочатку це були дописи про проведення масових заходів у школах міста. Потім, спробувавши написати про життя цікавих людей, які проживають поруч, уже не змогла зупинитися. Мої життєві історії друкуються в різних газетах, як от  районна «Честь хлібороба», «Життя. Історії», «Газета для жінок», «Сімейна газета» й інші. Але найбільше реалізувала себе, як автора життєвих історій, в «Саквояжі», з яким співпрацюю з 2007 року. Випустила дві збірки життєвих історій: «Безмежне поле життя. У кожного воно своє» та «Дотик до душі».
Веду активний спосіб життя, депутат міської ради, керівник прес-групи РВО та МВО, керівник ветеранського клубу «Надвечір’я", керівник художньої самодіяльності МВО, солістка РБК, учасниця народного жіночого вокального ансамблю «Росинка» РБК .

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Декабрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Надзвичайні події

  • Хто украв пам'ятник?
    Хто украв пам'ятник?

    Коли колишні учні Тетяни Іванівни помітили, що пам'ятник на її могилі ось-ось розколеться, скинулися грішми і замовили новий. Зібрали понад 10 тисяч гривень. З одного боку вибили

    Подробнее ...
  • Спалив через телефон
    Спалив через телефон

    Того дня Аліна гуляла набережною в компанії друзів, а після півночі взяла таксі і поїхала додому. О другій ночі ще виходила на зв'язок із друзями, а після того її телефон замовк. Рідні 30-річної жінки втямили, що з Аліною щось сталося

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Звідки цукерки?
    Звідки цукерки?

    Нещодавно влаштувався до нас хлопець і практично кожного дня став приносити цукерки. Звісно, ніхто не відмовлявся від частування.

    Подробнее ...
  • Які ще бобренята?
    Які ще бобренята?

    Стою в черзі біля каси. За мною матір із донькою років шести. Жінка сплескує в долоні: "Яйця забули купити! - і звертається до доньки, - збігай, хутчіш принеси!"

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+