A+ A A-

Як Оля чоловіка виховала

Найпривабливіший і найчарівніший, дивовижний і радісний світ - світ дитинства. А ще задушевний, мрійливий, таємничий, сповнений мрій і надій - світ юності.

Та і дитинство, і юність у кожного пропливають по-своєму: у одних безтурботно й райдужно, оповиті любов'ю і турботою рідних, а в інших вони затьмарені невдачами і байдужістю навіть найрідніших, найближчих людей. І тоді перші розкриваються теплом і добротою, спокоєм і радістю, усе в них виходить і в навчанні, і в повсякденному житті. Вони відчувають підтримку і розуміння їх проблем дорослими, і вони живуть спокійно і впевнено.

А от у інших все йде, як кажуть, шкереберть, якщо вони не отримають підтримки, хоча б від приятелів, друзів, добрих людей. Мені це зрозуміло, адже все своє життя я була в оточенні цих чудових таємничих мрійників. Тепер часто поринаю у спогади, пригадую різні ситуації, де часом доводилося опікуватися ось такими дивовижними добряками, адже ніхто не народжується злим, таким дитину робить обстановка та байдужість. Пам'ятаю багато різних випадків. Та сьогодні хочу повідати історію однієї зі своїх учениць Олі.

Я не була в неї класним керівником, а лише читала математику, та з перших днів навчання дівчинки у 5 класі, помітила скованість в усьому: Оля вчилася непогано, та дуже боялася виходити до дошки, а коли все ж виходила, боялася помилитися, боялася сміху й осуду однокласників. Кілька разів я намагалася поговорити з ученицею, щоб з'ясувати причини такої її боязні, та вона лише кліпала оченятами й обіцяла, що не буде боятися. Але  все повторювалося знову й знову.

Якось під час контрольної роботи вона не розв'язала, а якимось лише їй одній відомим способом вгадала відповідь і правильно зробила перевірку. Враховуючи непогано виконані інші завдання, я поставила їй 4+ і знак оклику. На наступному уроці діти уважно розглядали свої оцінки і мої зауваження, й один із учнів, який сидів поруч із Олею, запитав, що означає + і знак оклику. Я пояснила, що все це тому, що Оля розв'язала рівняння дуже оригінальним способом, з яким вони всі ознайомляться аж у 10 класі. "О-г-о!"- загуло в класі. "А що ж це за такий спосіб?" Я охоче пояснила, що це метод проб, і застосовують його лише для розв'язування деяких рівнянь вище третього ступеня.

Може, п'ятикласники не дуже мене й зрозуміли, та в них появилася повага і розуміння до Олі. Після цього випадку дівчинка більше не боялася виходити до дошки і ніколи не одержувала оцінки нижче 4.

Пройшли роки, діти отримали атестати зрілості, вони вже й забули про той випадок, та не забула Оля. Після випускного заявилася якось до мене додому з букетом квітів і повідала, що в її сім'ї вона була ніби зайвою. Я здивувалася, бо ж знала її батьків як добрих, працьовитих і порядних людей. Оля ж розповіла, що батьки нею і її справами ніколи не цікавилися. Тато був у захваті від народження первістка сина Павлика, а мама - на півтора роки молодшою від Олі донечкою Машею. А середня донька росла сама по собі.

Першим її опікуном був хлопчик із дитячого садочка на 2 роки старший від неї. Він і захищав її, і допомагав, і веселив, і заспокоював. Пізніше я довідалася, що після закінчення Олею технікуму, вона й одружилася з Андрієм, своїм першим захисником, який на той час встиг закінчити училище і відслужити у війську.

Якось так вийшло, що деякий час вони жили у будинку Олиних батьків, розділивши його навпіл. Донечка Оленка народилася у буремні 90-ті минулого століття. Як виживали тоді люди, мабуть, відомо усім, адже ні зарплат, ні пенсій не видавали зовсім. Доводилося носити до потягів все, що зростало на городі і в садку.

А взимку стало ще важче. Андрій знаходив якусь додаткову роботу: розвантажував вагони, комусь щось будував, десь щось переносив... Після важкої  виснажливої роботи часом приходив випивши, і тоді йому було "море по коліна". Оля вмовляла чоловіка не пити, він обіцяв, та знову все повторювалося. В установі, де працювала Оля, подруги почали помічати на руках та обличчі  колеги синці, здогадавшись, що це робота рук Андрія. Стали допитувати Олю, та вона лише відмахувалася.

Коли ж одного разу Андрій прибіг до них на роботу і накинувся з кулаками на дружину, всі стали стіною на захист, а одна відчайдуха гепнула чоловіка рахівницею по голові так, що в того аж іскри з очей посипалися. Якось із горем навпіл випхали його з установи, а Олі порадили провчити забіяку або ж хоча б попросити захисту у батьків. Та Оля добре знала, що вона, як була непотрібною батькам, так і залишилася.

Андрій і так покинув було пити, та ненадовго, скоро все почало повторюватися. Оля знову терпіла, а коли терпець урвався, скористалася порадою подруг по роботі.

Якось, зчинивши сварку, він помітив у погляді дружини недобру іскорку і тут же накинувся на неї з кулаками. Оля якраз несла відро з водою, щоб напоїти теля, то з розмаху гепнула відром благовірного в груди. Той, не чекаючи нападу, похитнувся, схопив якусь ломаку і пішов в атаку. Та Оля встигла схопити миску з замерзлою водою і вже била по чому попало. Спантеличений Андрій, чортихаючись, відступив і поплентався до хати. Вгомонившись, роздягнувся і вклався спати.

Оля, вправившись, примостилася біля донечки. Яка ж вона була здивована, коли прокинувшись ранком, відчула якісь приємні запахи, а коли заглянула на кухню, побачила Андрія у фартуху, який уже чаклував над сніданком. Оля одяглася, щоб піти попорати живність, та Андрій її зупинив, повідомивши, що він уже все зробив, і запропонував дружині вмитися й сідати до столу.

Олі було і незвично, і трохи ніяково, бо вона бачила синці на обличчі і руках чоловіка. Та він її заспокоїв: "Не зважай - це пусте, і скоро мине!" Аж тут і Оленка задріботіла ніжками. Андрій підхопив її на руки, обцілував і пригорнув до грудей, а вона міцно обвила його шию своїми рученятами.

З тих пір у сім'ї запанували мир і злагода, а тут уже й зарплату почали видавати - спочатку продуктами, а потім й грошима. І хоча повного благополуччя ще не настало, та скоро Оля повідомила чоловіка, що в них знову буде маля. А коли нарешті народився синочок, то він був готовий носити дружину на руках.

Тепер Оля і Андрій уже чекають на появу онуків. Така реалія життя: якщо й спіткнувся, то май мужність встояти і не ламати і свою, і своїх близьких долю...

Оцените материал
(8 голосов)
Валентина Бугрій

м. Долинська, Кіровоградська обл.

Валентина Григорівна Бугрій майже 10 років співпрацює з «Саквояжем». Є активним дописувачем історій, автором чудових віршів і гуморесок у «Побрехеньках».

Друкується в газеті "Саквояж" з 2004 року.

Другие материалы в этой категории: « Неожиданная встреча На уламках щастя »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Июль 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Надзвичайні події

  • 5-річне хлоп’я втопилося в басейні
    5-річне хлоп’я втопилося в басейні

    Допоки матір була в будинку, а батько пішов на город, їхній 2-річний синочок Петрусик (імена змінено) вирішив трішки прогулятися. Перетнув вулицю і потрапив на обійстя сусідів.

    Подробнее ...
  • Велика подорож маленької дитини
    Велика подорож маленької дитини

    Близько 8 ранку Світлана послала свого 5-річного синочка на двір, щоб зібрав яйця в курнику. Артурчик довго не повертався, то жінка стала його шукати й гукати. Дитина не обзивалася. Матір розхвилювалася, адже того дня

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+