A+ A A-

Пам’ятки про видатних українців у Відні

Виявляється, в австрійській столиці Відні можна знайти чимало пам’ятників і меморіальних дощок видатним українцям.

Іван Франко

Пам’ятник Івану Франку (Відень 1, Постґассе, 8). Був відкритий 28 травня 1999 року.

Меморіальна дошка Івану Франку (Відень 1, Др. Люґер-Рінґ, 1). Встановлена в інституті германістики Віденського університету, в якому Іван Франко успішно захистив докторську дисертацію. Відкрита 29 жовтня 1993 року.

Меморіальна дошка Івану Франку (Відень 1, Віпплінґерштрассе, 26). Розташована на фасаді будинку, в якому Іван Франко проживав більшу частину свого перебування у Відні. Відкрита у 1960 році.

Іванові Франкові не судилося завершити в Україні дисертацію про творчість Івана Вишенського.

З різних причин Львівський університет відмовив йому у складанні докторського іспиту і восьмий семестр Іван Франко закінчує у Чернівецькому університеті. Зацікавившись пропозицією відомого вченого професора Ветрослава Ягича отримати стипендію у Віденському університеті, майбутній письменник відважується у 33-річному віці продовжити навчання, мріючи, як він пише в листі Михайлу Драгоманову, "з часом обняти доцентуру приватну слов’янських літератур при університеті. Правда, я знаю, що доцентура така, по політичним раціям, була б дуже вузькою і дуже ховзькою кладкою, та все-таки, хто його знає, як можуть змінитися "обставини”.

7 жовтня 1892 р. Іван Франко прибув до Відня, а вже 11 жовтня розпочав навчання в університеті. Він опрацьовує численні наукові матеріали, відвідує лекції провідних вчених і під впливом проф. В.Ягича, керівника його докторської і приятеля, змінює тему дисертації на "Варлаам і Иоасаф. Старохристиянський духовний роман”.

Нелегкими в цей час були умови життя і навчання І.Франка. Та людина надзвичайної працездатності і волі, він переборює труднощі й успішно складає докторські іспити. Професор Ягич дуже високо оцінює наукові дослідження І.Франка і бачить у ньому талановитого славіста.

Не проходить повз Каменяра і громадсько-політичне життя у Відні. Він підтримує дружні стосунки з лідером австрійських соціал-демократів Віктором Адлером, іншими провідними політиками країни. Паралельно з тематикою своєї дисертації Франко вивчає історичні документи, демографічну й національну статистику, цікавиться аграрними і соціальними відносинами в Австрійській монархії. У своїх політичних статтях він критикує австрійські правлячі кола, відстоюючи ідеї незалежної соборної України, але при цьому об'єктивно відзначає більш ліберальну політику австрійського уряду щодо українців, ніж уряду Російської імперії.

Михайло Грушевський

Пам’ятна дошка Михайлові Грушевському (Відень 6, Кьостлерґассе, 10). Знаходиться на будинку, в якому відомий громадський діяч та вчений проживав під час еміграції. Відкрита 4 жовтня 1996 року.

Перше перебування Михайла Грушевського у Відні тривало кілька місяців. Перша світова війна застала його на Галичині. Науковець намагався переїхати до Києва, але місцева жандармерія наказала виїхати до Угорщини. Звідтіль за сприяння "Союзу визволення України” він прибуває до Відня, де проживає з 28.09. по 1.12.1914 року.

З ліквідацією УНР Михайло Грушевський дещо усувається від політичного життя і на довгих п'ять років (1919-1924) залишає Україну, виїхавши спочатку до Чехословаччини, а згодом до Австрії.

Опинившись в еміграції, він не припиняє наукову діяльність. За його ініціативи та безпосередньої участі у Відні створюється Український соціологічний інститут. У рамках цієї установи відомий учений, попри наукову, лекційну, пропагандистську роботу, веде активну видавничу діяльність. Зокрема, ним було випущено 13 книг, котрі стали перлинами української видавничої справи.

Леся Українка

Меморіальна дошка Лесі Українці (Відень 8, Флоріаніґассе, 7). Відкрита 25 лютого 1999 року.

З Австрією (на той час Австро-Угорською імперією) у житті Лесі Українки пов'язано чимало цікавих і вагомих сторінок. Сюди вона приїздила на лікування, для зустрічей з друзями і однодумцями (Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Михайлом Павликом та ін.). Саме на території Австро-Угорщини Леся Українка ще у ті роки гідно вшановувалась як знана українська поетеса й громадська діячка, чого, на жаль, довгий час довго не мала в Україні (тоді офіційно Малоросії), тобто на терені царської Росії.

В одному зі своїх листів до брата Леся Українка ділиться своїми враженнями від Відня: "Ми живемо в старій, дуже гарній частині міста, недалеко від нас починається Бурґ (Burg) (цісарські будови і парк), там же Бурґтеатр (Burgtheater), недалеко Ратуша (Rathaus), парламент – все чудові будинки в різних стилях, сила на них орнаментики і скульптури (...) Що не дім, то зараз каріатиди, атланти, маски, генії і Бог зна що! Та вже такого розкішного міста, як Відень, може і в світі нема." (Українка Леся. Зібрання творів у 12 т. К., 1978, т. 10, С. 75).

Костянтин Томащук

Меморіальна дошка політику і науковцю Костянтину Томащуку (Відень, Пелліканґассе, 10). Відкрита 21 квітня 1995 року.

К.Томащук народився 13.03.1940 року в Чернівцях, у родині православного священика, українця за походженням. Здобувши юридичну освіту у Львівському університеті, а згодом і вчений ступінь доктора правознавства, К.Томащук присвятив себе науковій та політичній діяльності. Як політик, він був рішучим противником ультранаціоналізму та расизму. Висока людська гідність, освіченість і культура створили йому неабиякий авторитет у наукових та політичних колах Австро-Угорської імперії.

У значній мірі саме завдяки своїй популярності, К.Томащук домігся відкриття у 1875 році Чернівецького університету, де він був першим ректором і читав курс цивільного права до кінця свого життя. А помер Костянтин Томащук у 1889 році у Відні, куди він прибув на тривале лікування. На Центральному кладовищі міста йому було встановлено пам’ятник, що зберігся по сьогоднішній день.

Лесь Курбас

Меморіальна дошка Лесю Курбасу (Відень 8, Штроцціґассе, 40). Відкрита 5 листопада 1998 року на будинку, в якому відомий український режисер проживав, навчаючись у Відні.

Час навчання на філософському факультеті Віденського університету (1907-1908 роки) Лесь Курбас використав не тільки для відвідування лекцій, але й для активного знайомства з театральним життям австрійської столиці. Відень якнайкраще залучав молодого Курбаса до театру.

Відомо, що у Відні Лесь Курбас відвідував також драматичну школу, однак через відсутність конкретних документів неможливо з’ясувати, що це була за школа і як відбувався там процес навчання.

Проблема театральної освіти Л.Курбаса, однак, може розглядатися в широкому плані. Він "будував” себе як творчу особистість, вбираючи максимум навколишнього його життя, із досвіду театру, мистецтва і культури взагалі. У цьому розумінні вибір ним Відня місцем навчання був більш ніж вдалим.

Перебуваючи в центрі культурно-театрального життя Австро-Угорщини, Лесь Курбас мав можливість спостерігати процес активного оновлення театрального мистецтва, який на початку століття охопив усі європейські сцени, в тому числі й австрійські. Звичайно ж, не все він неодмінно повинен був бачити, про багато речей міг дізнатися з преси, яку постійно читав.

Важливим, однак, є те, що попри все розмаїття віденського театрального життя, попри всю несхожість видатних майстрів сцени (Кайнц, Жирарді, Дузе та ін.), мистецтво цих акторів відбивало пошуки, знайомство з якими у Курбаса у тій чи іншій формі відбулося. А пошуки ці свідчили про активне переосмислення усталених за минуле десятиліття стереотипів сценічного мистецтва Те, що великі актори, визнані кумири Європи, руйнували раніше створене ними заради нових перспектив, виражало істотні риси часу. Не стабільність знайденого, а потребу змін сприймає Курбас у ці роки.

Підсумовуючи віденський період життя Леся Курбаса, варто звернути увагу ще на одну обставину, значення якої важко переоцінити. Курбас формується як творча особистість в атмосфері підвищеної вимогливості до мистецтва і відповідальності перед ним.

Пулюй та Куліш

Барельєфна дошка Івану Пулюю та Пантелеймону Кулішу (Відень 8, Скодаґассе, 9). Відкрита 30 квітня 1998 року на фасаді будинку, де у 1870 році проживали обидва видатні діячі української культури та науки.

Церемонія відкриття дошки має свою передісторію, датовану 1927 роком. Саме тоді українське студентське товариство "Січ”, що діяло у Відні, відкрило невеличку пам’ятну таблицю. У 1998 році таблиця була замінена барельєфною дошкою й передана до місцевого музею пам’яток архітектури.

Закінчивши навчання на теологічному факультеті Віденського університету у 1869 році, І.Пулюй почав вивчати математику, фізику та астрономію. Після навчання у Страсбурзі він успішно захищає у Віденському університеті дисертацію й отримує ступінь доктора.

У фізичній лабораторії університету І.Пулюй активно працює над газорозрядними процесами у вакуумних трубках. Зокрема, вчений істотно удосконалив освітлювальні лампочки та розпочав їх масове виробництво на заснованій ним фабриці. Та найбільш відомим його винаходом є "Лампа Пулюя”, за допомогою якої пізніше були винайдені "рентгенівські промені”. За допомогою зазначеного винаходу І.Пулюй першим у світі зробив "рентгенограму” людського тіла.

І.Пулюй зробив значний внесок у справу національного відродження українського народу У 1869 році він видав молитовник українською мовою і разом з Пантелеймоном Кулішем був автором виданого 1903 року у Відні першого повного перекладу Біблії на українську мову. Крім цього, І.Пулюй переклав для українських гімназій підручник з геометрії і видав українською мовою ряд наукових брошур у галузі фізики та астрономії.

Українські козаки

Пам’ятна дошка українським козакам, що брали участь у визволенні Відня від турецької облоги (Відень 19, Леопольдсберг). Відкрита у 1983 році.

Пам’ятник українським козакам, що брали участь у визволенні Відня від турецької облоги (Відень 18, Тюркеншанцпарк). Відкритий 15 вересня 2003 року.

На відзначення 320-ї річниці визволення Відня від турецької облоги, а також у зв’язку зі святкуванням 12-річчя Незалежності України, Посольством було реалізовано проект по встановленню в австрійській столиці пам’ятника українським козакам, створеного колективом у складі скульпторів Голови Національної Спілки художників України, професора В.А.Чепелика, О.В.Чепелика та архітектора В.П.Скульського. Пам’ятник було виготовлено на Київському творчо-виробничому комбінаті "Художник”, директор В.С.Шевелюк.

Українці, значна кількість яких воювала у складі польського війська та окремої трьохтисячної козацької армії, зробили вагомий внесок у перемогу над турками. Добре розуміючи, яке велике значення має відчайдушна хоробрість та величезний військовий досвід козаків у боротьбі з турками, створенням козацької армії опікувався особисто Папа Римський Інокентій ХІ. Про визначну роль козаків свідчить і ставлення до них польського короля Яна ІІІ Собеського, який очолював об’єднані війська, що захищали Відень. За свідченнями очевидця, Собеський не раз вихваляв козаків, жалівся на їх повільний набір. А папський нунцій у Польщі охарактеризував українців як «...найкращий і найхоробріший європейський народ» і відзначив, що «такої стійкості не мають навіть азійські племена».

У взаємодії з військами Собеського козаки завдали нищівного удару по ворожих укріпленнях, здійснювали ризиковані розвідувальні операції. Як свідчать ватиканські хроніки, 2 лютого 1684 року в Римі було відправлено урочисте Богослужіння за участю Папи в подяку «за перемогу, що її осягнули козаки над турками і татарами».

На жаль, подвиг українців досі не було належним чином відзначено. Щоб хоч якось вшанувати пам’ять полеглих козаків, українська діаспора свого часу встановила маленьку меморіальну табличку на стіні церкви Св. Леопольда.

У зв’язку з цим Посольство України в Австрії взялося за реалізацію ідеї встановлення пам’ятника козакам в одному з найкрасивіших куточків Відня – парку, де колись були укріплення (шанці) проти турків. Цей парк так і називається «Тюркеншанцпарк». Пам’ятник виготовлено в бронзі. Він зображає фігуру козака, що сидить на камені.

Відгукнувшись на звернення Посольства, вирішальний фінансовий внесок у реалізацію проекту зробили адміністрація 18-го району Відня, австрійська фірма УТА «Телеком» АГ та український «Укртелеком». Посильний внесок зробила також українська діаспора в Австрії.

Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 15 вересня 2003 р.

Юрій Кульчицький

Пам’ятник Ю.Кульчицькому (Відень 4, Кольшіцкіґассе). Відкритий у 1885 році.

Українець Юрій Кульчицький, родом із містечка Самбір під Львовом, відзначився своїм геройством та мужністю під час турецької облоги Відня у 1683 році.

У критичний для австрійської столиці час він, переодягнений в турецький одяг, двічі успішно проходив через ворожий військовий табір та перепливав Дунай, щоб повідомити командуванню союзних військ, які поспішали на допомогу оточеним, про ситуацію з обороною міста.

Принесена Ю.Кульчицьким при поверненні звістка про наближення допомоги сприяла підняттю бойового духу віденців та рішучій перемозі над турецькою армією.

Міська влада хотіла неодмінно нагородити героя. Юрій Кульчицький сказав, що був би вдячний, якби йому віддали мішки з кавою, покинуті в турецькому обозі. Тоді в Європі було ще дуже мало відомо про цей напій. Тому «батьки» міста не без здивування виконали згадане прохання. Невдовзі, завдяки Юрію Кульчицькому, приготування кави стало однією із найвідоміших кулінарних традицій австрійської столиці.

Щоб вшанувати заслуги відважного українця, вдячні мешканці Відня встановили йому пам’ятник на фасаді будинку, де Ю.Кульчицький свого часу відкрив першу кав’ярню.

Іван Мазепа

Пам’ятник І.Мазепі (Перхтольдсдорф, Хуго Вольф Гассе, 26).

Іван Горбачевський

Меморіальна дошка І.Горбачевському (Wipplingerstrasse, 2 1010 Wien). 15 травня 2008 року на будинку, в якому колись жив визначний вчений і патріот України, було урочисто відкрито меморіальну дошку Іванові Горбачевському. Виготовлення цієї дошки було профінансоване Благодійним Фондом Арсенія Яценюка «Open Ukraine».

Ще навчаючись в гімназії Іван Горбачевський став членом гуртка "Громада”, метою якого було пробудити в народі національну свідомість. Цю ідею Іван Якович проніс крізь усе своє життя і передав у спадок своїм багаточисленним учням і послідовникам. Велика тяга до знань, внутрішній поклик працювати для визволення народу, вказали йому дорогу до Відня. Тут він першим у світі здійснив синтез сечової кислоти з гліцерину.

Поряд із науковою роботою Іван Горбачевський займався також політикою. З 1908 року був одним з двох представників русинської громади в австрійському парламенті. Згодом був призначений придворним радником. Завдяки глибоким знанням у галузі санітарії його обрали до складу австрійської Санітарної ради.

До 1917 року у жодній країні світу не існувало міністерства охорони здоров’я. У складні часи Першої світової війни створення міністерства народного здоров’я було конче необхідним. Тому професор Горбачевський хотів якомога скоріше створити таке відомство. Однак його спроби спочатку наштовхувались на австрійську бюрократію. Зрештою йому таки вдалось внести необхідні законопроекти в парламент, і після напружених дебатів парламент схвалив створення міністерства народного здоров’я. Такі відомства згодом з'явилися також у Німеччині, Франції, Англії.

Плідна і самовіддана творча діяльність професора Горбачевського проходила у трьох країнах – Австро-Угорщині, Чехії й Україні. Про вагомість і масштабність наукового і громадського доробку вченого у світову скарбницю свідчить рішення Генеральної конференції ЮНЕСКО на 32-ій сесії про відзначення ювілейної дати – 150-річчя від дня народження Івана Горбачевського у 2004 році.

Непростим був час, коли було засноване перше австрійське міністерство охорони здоров’я, однак можна говорити про те, що український науковець і політик, який походив з Галичини, що раніше належала Австро-Угорщині, у 1917 і 1918 роках здійснив піонерську роботу, яка у ХІХ столітті була розвинута і вдосконалена Австрією через соціальну політику і політику охорони здоров’я.

Андрій Розумовський

Палац князя Андрія Розумовського (Відень, вул. Розумовського). Зведений на початку XIX сторіччя.

Це хоч і не пам’ятна дошка, але пам’ять про ще одного українського козака родом з Чернігівщини, який згодом став князем Андрієм Розумовським. Палац для князя в стилі неокласицизму було зведено бельгійським архітектором Louis Montoyer. Розумовський забив його вщерть дорогими картинами. На жаль, під час одного з прийомів сталася пожежа, яка знищила внутрішній інтер’єр і всі мистецькі шедеври того часу.

Вдячні австрійці Розумовському ще й за те, що він власним коштом збудував міст, який, щоправда, не зберігся до наших днів.

Оцените материал
(1 Голосовать)
Іван Рябко

м. Київ

Другие материалы в этой категории: « Українець - вождь ірокезів

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Ноябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

Надзвичайні події

  • Спалив через телефон
    Спалив через телефон

    Того дня Аліна гуляла набережною в компанії друзів, а після півночі взяла таксі і поїхала додому. О другій ночі ще виходила на зв'язок із друзями, а після того її телефон замовк. Рідні 30-річної жінки втямили, що з Аліною щось сталося

    Подробнее ...
  • Матір на няню не образилася
    Матір на няню не образилася

    Одна знайома розповіла шокуючу історію. Грибники наткнулися в лісі на жінку з двома хлопчиками-близнюками. Причому няня заклеїла 7-річному вихованцю рота скотчем і

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Навіщо там волосся?
    Навіщо там волосся?

    Приходить співробітниця на роботу й розповідає:
    - Моя чотирирічна донечка побачила мене у ванній й поцікавилася, навіщо у мене волосинки на пісі.

    Подробнее ...
  • А він не відпустив...
    А він не відпустив...

    Сусід за стіною своєю грою на скрипці зовсім доконав сімейну пару. Ніякі прохання не діють - скрипаль продовжує пиляти етюди.

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+