A+ A A-

Як баба Даша до Москви їздила

Була я якось в гостях у племінниці в Кіровограді. Такої роботи, як в селі, там немає, то посідали ми з сусідками на лавці, та й балакали про те про се. Одна із жінок каже: "Нехай баба Даша розкаже, як вона в гості до Москви їздила!"

А баба Даша була невеликого зросту, в літах, але така вертка, неначе їй було 17 років. А що вже жартівлива, нема слів! І от почала вона свою розповідь:

- В мене і дочка, і зять, й онучка - всі мають вищу освіту, а як розпався Союз, усі залишилися без роботи. Хтось їм і порадив їхати у Росію на заробітки. Хоча я й відмовляла, вони все одно поїхали. Вже рік, як вони там, пишуть, що є робота, платять добре, знімають квартиру. Добре, думаю, поїду я до них і подивлюся, як облаштувалися.

 

Держали ми з чоловіком чимале господарство, в тому числі двох кабанчиків. Одного продали, а другого планували зарізати восени. Однієї ночі чую: собака гавкає. Вийшла і що я бачу, людоньки?! Двоє чоловіків гонять мого кабанчика до хвіртки. Я як закричу. Вони покинули кабанчика, а самі навтьоки. Я за ними. Бачу: забігли в третю хату від нас, а там жили нероби-п'яниці.

Прибігла додому, сказала чоловіку. Він пішов до них. Так вони на колінах просили вибачення, прохали, щоб він не заявляв у міліцію. Чоловік не заявив, але попередив їх, щоб більше на наше обійстя й носа не показували.

Зарізали ми того кабанчика, і я зібралася в дорогу. Торби обшила латками, сама одяглася абияк, щоб на митниці до мене не чіплялися. Приїхала. Знайшла ту квартиру, стукаю у двері, чую: "Заходьте, не зачинено!" Я тільки переступила поріг, а внучка Свєта як закричить:

 - Бомжихо, пішла геть! Ходять тут всякі! Самим їсти нічого.

Тоді я їй у відповідь:

- Хіба ти, Свєточко, рідної баби не впізнала?

- Ой, бабо Дашо, чого ж ти вирядилась, неначе бомжиха?

- А тому, що казали, що на митниці все забирають, а вони мені навіть сумки допомогли піднести.

Розклали ми всі продукти у холодильник, і почала я онуку розпитувати. Питаю:

- Де твій чоловік працює?

- Не знаю, бо ми з ним уже не живемо разом - виявився голубим.

- Як це голубий?

- А так! Ось Сашко, ось Мишко. Чоловіки самі по собі. а живуть, як чоловік і жінка.

- Боже мій! Скільки прожила, а такого не чула, - кажу я.

- Вийшла за другого, наче б усе гаразд і гроші є, але виявився крадієм, зараз перебуває в СІЗО. Тепер я знову вільна пташка.

- А батько де робить?

- Вантажником, а ввечері йде на мокруху.

- На яку ще мокруху?

- Назбирає порожніх пляшок у парку, здасть і з такими, як і сам, наберуть пива - ото така мокруха.

- А мати де?

- На тяпці-ляпці.

- А це що ж таке? - питаю.

- Пере білизну новим руським.

- А батько хоч не б'ється?

- Він не встигає. Ми йому на ноги окови, на рота намордник і лежить, як миленький. Навіть рекетири від нас втекли, коли побачили його в такому стані.

- Ой, діти, що ж ви так принижуєтеся? Ви тут, як раби.

- Так і є, - каже Свєтка.

- То їдьте додому, в село. Живуть же люди, тримають господарство, то і ви будете держати худобу, та будете знати, що на себе робите.

- Восени приїдемо, бабусю, - каже онучка.

- А де ж ти працюєш? - питаю її.

- Я, бабусю, інженер машинних душ.

- Як це? - питаю.

- А так, мию машини новим руським.

- А хоч платять?

- Платять, а, буває, і ні. Одному помила, а він не заплатив. Я купила чорної фарби, розвела її соляркою. Інших попередила, щоб йому ніхто не мив. Приїхав, ніхто йому не миє. Він до мене, я взяла склянку і облила його білу машину, ще й йому перепало. Він до мене битись, а я, коли навчалася в інституті, займалася карате і боксом. То дала йому в щелепу і вибила золотого зуба, а він спочатку втік, а потім повернувся з поліцією. Вони до мене, а я до них із гранатою.

- З якою гранатою? Ти що, Свєточко!

- Та то не справжня, муляж! Я ж іще підробляю в театрі. Той міліціонер визвав опергрупу, а я на них наставила автомат, теж муляж. Вони зупинилися й кажуть: "Чого ти хочеш?" "Хай отой віддасть мої 100 доларів!" - кажу. Віддав. А хлопці, коли роздивились мій автомат, почали реготати, та й кажуть: "От, ти, хохлушко, додумалася! Приходь до нас працювати!"

Потім Свєточка запитала мене:

- Бабусю, а ти була в театрі?

- Ні, ніколи, - кажу.

- А я тебе поведу, але спочатку ми заробимо грошей.

- Як це заробимо?

- Я тебе вдягну по-східному і скажу, що ти цілителька. Ти не розмовляй, а тільки води руками, перекладати буду я.

Одягла вона мені чорну перуку, пов'язала на голову якийсь тюрбан, причепила штучні вії, нафарбувала. Я, як подивилася в дзеркало, то з переляку ледь не впала. Вийшли ми з квартири, посадила вона мене на килимок по-турецьки, ноги болять, але сиджу, терплю. І де ті люди взялися? Свєта зазиває, а я руками над кожним пацієнтом "працюю", вже трохи й грошей назбирали. Щоправда, ноги боліли так, що я вже терпіти не могла та почала проситися:

- Свєто, я більше не можу! Коли чую голос: "Мішка, ето же шарлатани, бєй іх!"

З мене відразу ж здерли перуку, але побити не встигли. Онучка відбилася від обох, і ми втекли. Тільки в квартирі я зрозуміла, що загубила туфлі. А онучка й каже:

- Таку, як у тебе, взувачку, я принесу зі смітника, мабуть, ще й кращою буде.

В театр ми пішли наступного дня. Скажу я вам, людоньки, як там гарно! Чудові голоси, яка одежа! Дійсно, прекрасно. Погостила трохи, та й додому.

Павлина Покришка, с. Новодобрянка, Добровеличківський район

P. S. Знаєте, я бабі Даші вірю, може, вона щось і прикрасила трішечки, але в наші часи всяке може бути.

Последнее изменение Среда, 22 Июль 2015 16:42
Оцените материал
(2 голосов)
Павлина Покришка

Добровеличківський район, Кіровоградська обл.

Я, Павлина Василівна Покришка, народилася 17 травня 1936 року в с. Новодобрянка Добровеличківського району Кіровоградської області в сільській багатодітній сім’ї. Дітей було 11, я сама найменша. Батьки мої – Василь Агафонович Перехрест і Феодосія Іванівна Перехрест - потомствені хлібороби. Добре пам’ятаю війну 1941-1945 рр. і голод 1947 року. На фронт пішло четверо братів, повернулися двоє, а двоє загинули. Я закінчила у 1955 році 10 класів Липнязької середньої школи, поступила вчитись, та не довелося закінчити навчання. Мама була тяжко хвора, і приїхала в село її доглядати, а потім поховала. У 1958 році вийшла заміж. Разом із чоловіком виховали двох доньок. Батько помер через 6 років після смерті мами. А я так і залишилася працювати в колгоспі. Була і в ланці, і свинаркою, і птахаркою, і секретарем сільської ради, і вчителькою 1-3 класів, бо не було вчительки. Останні роки працювала пасічником. З пасіки вийшла на пенсію. Маю 36 років трудового стажу.

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Сентябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Надзвичайні події

  • 5-річне хлоп’я втопилося в басейні
    5-річне хлоп’я втопилося в басейні

    Допоки матір була в будинку, а батько пішов на город, їхній 2-річний синочок Петрусик (імена змінено) вирішив трішки прогулятися. Перетнув вулицю і потрапив на обійстя сусідів.

    Подробнее ...
  • Велика подорож маленької дитини
    Велика подорож маленької дитини

    Близько 8 ранку Світлана послала свого 5-річного синочка на двір, щоб зібрав яйця в курнику. Артурчик довго не повертався, то жінка стала його шукати й гукати. Дитина не обзивалася. Матір розхвилювалася, адже того дня

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+