A+ A A-

Як баба Даша до Москви їздила

Була я якось в гостях у племінниці в Кіровограді. Такої роботи, як в селі, там немає, то посідали ми з сусідками на лавці, та й балакали про те про се. Одна із жінок каже: "Нехай баба Даша розкаже, як вона в гості до Москви їздила!"

А баба Даша була невеликого зросту, в літах, але така вертка, неначе їй було 17 років. А що вже жартівлива, нема слів! І от почала вона свою розповідь:

- В мене і дочка, і зять, й онучка - всі мають вищу освіту, а як розпався Союз, усі залишилися без роботи. Хтось їм і порадив їхати у Росію на заробітки. Хоча я й відмовляла, вони все одно поїхали. Вже рік, як вони там, пишуть, що є робота, платять добре, знімають квартиру. Добре, думаю, поїду я до них і подивлюся, як облаштувалися.

 

Держали ми з чоловіком чимале господарство, в тому числі двох кабанчиків. Одного продали, а другого планували зарізати восени. Однієї ночі чую: собака гавкає. Вийшла і що я бачу, людоньки?! Двоє чоловіків гонять мого кабанчика до хвіртки. Я як закричу. Вони покинули кабанчика, а самі навтьоки. Я за ними. Бачу: забігли в третю хату від нас, а там жили нероби-п'яниці.

Прибігла додому, сказала чоловіку. Він пішов до них. Так вони на колінах просили вибачення, прохали, щоб він не заявляв у міліцію. Чоловік не заявив, але попередив їх, щоб більше на наше обійстя й носа не показували.

Зарізали ми того кабанчика, і я зібралася в дорогу. Торби обшила латками, сама одяглася абияк, щоб на митниці до мене не чіплялися. Приїхала. Знайшла ту квартиру, стукаю у двері, чую: "Заходьте, не зачинено!" Я тільки переступила поріг, а внучка Свєта як закричить:

 - Бомжихо, пішла геть! Ходять тут всякі! Самим їсти нічого.

Тоді я їй у відповідь:

- Хіба ти, Свєточко, рідної баби не впізнала?

- Ой, бабо Дашо, чого ж ти вирядилась, неначе бомжиха?

- А тому, що казали, що на митниці все забирають, а вони мені навіть сумки допомогли піднести.

Розклали ми всі продукти у холодильник, і почала я онуку розпитувати. Питаю:

- Де твій чоловік працює?

- Не знаю, бо ми з ним уже не живемо разом - виявився голубим.

- Як це голубий?

- А так! Ось Сашко, ось Мишко. Чоловіки самі по собі. а живуть, як чоловік і жінка.

- Боже мій! Скільки прожила, а такого не чула, - кажу я.

- Вийшла за другого, наче б усе гаразд і гроші є, але виявився крадієм, зараз перебуває в СІЗО. Тепер я знову вільна пташка.

- А батько де робить?

- Вантажником, а ввечері йде на мокруху.

- На яку ще мокруху?

- Назбирає порожніх пляшок у парку, здасть і з такими, як і сам, наберуть пива - ото така мокруха.

- А мати де?

- На тяпці-ляпці.

- А це що ж таке? - питаю.

- Пере білизну новим руським.

- А батько хоч не б'ється?

- Він не встигає. Ми йому на ноги окови, на рота намордник і лежить, як миленький. Навіть рекетири від нас втекли, коли побачили його в такому стані.

- Ой, діти, що ж ви так принижуєтеся? Ви тут, як раби.

- Так і є, - каже Свєтка.

- То їдьте додому, в село. Живуть же люди, тримають господарство, то і ви будете держати худобу, та будете знати, що на себе робите.

- Восени приїдемо, бабусю, - каже онучка.

- А де ж ти працюєш? - питаю її.

- Я, бабусю, інженер машинних душ.

- Як це? - питаю.

- А так, мию машини новим руським.

- А хоч платять?

- Платять, а, буває, і ні. Одному помила, а він не заплатив. Я купила чорної фарби, розвела її соляркою. Інших попередила, щоб йому ніхто не мив. Приїхав, ніхто йому не миє. Він до мене, я взяла склянку і облила його білу машину, ще й йому перепало. Він до мене битись, а я, коли навчалася в інституті, займалася карате і боксом. То дала йому в щелепу і вибила золотого зуба, а він спочатку втік, а потім повернувся з поліцією. Вони до мене, а я до них із гранатою.

- З якою гранатою? Ти що, Свєточко!

- Та то не справжня, муляж! Я ж іще підробляю в театрі. Той міліціонер визвав опергрупу, а я на них наставила автомат, теж муляж. Вони зупинилися й кажуть: "Чого ти хочеш?" "Хай отой віддасть мої 100 доларів!" - кажу. Віддав. А хлопці, коли роздивились мій автомат, почали реготати, та й кажуть: "От, ти, хохлушко, додумалася! Приходь до нас працювати!"

Потім Свєточка запитала мене:

- Бабусю, а ти була в театрі?

- Ні, ніколи, - кажу.

- А я тебе поведу, але спочатку ми заробимо грошей.

- Як це заробимо?

- Я тебе вдягну по-східному і скажу, що ти цілителька. Ти не розмовляй, а тільки води руками, перекладати буду я.

Одягла вона мені чорну перуку, пов'язала на голову якийсь тюрбан, причепила штучні вії, нафарбувала. Я, як подивилася в дзеркало, то з переляку ледь не впала. Вийшли ми з квартири, посадила вона мене на килимок по-турецьки, ноги болять, але сиджу, терплю. І де ті люди взялися? Свєта зазиває, а я руками над кожним пацієнтом "працюю", вже трохи й грошей назбирали. Щоправда, ноги боліли так, що я вже терпіти не могла та почала проситися:

- Свєто, я більше не можу! Коли чую голос: "Мішка, ето же шарлатани, бєй іх!"

З мене відразу ж здерли перуку, але побити не встигли. Онучка відбилася від обох, і ми втекли. Тільки в квартирі я зрозуміла, що загубила туфлі. А онучка й каже:

- Таку, як у тебе, взувачку, я принесу зі смітника, мабуть, ще й кращою буде.

В театр ми пішли наступного дня. Скажу я вам, людоньки, як там гарно! Чудові голоси, яка одежа! Дійсно, прекрасно. Погостила трохи, та й додому.

Павлина Покришка, с. Новодобрянка, Добровеличківський район

P. S. Знаєте, я бабі Даші вірю, може, вона щось і прикрасила трішечки, але в наші часи всяке може бути.

Последнее изменение Среда, 22 Июль 2015 16:42
Оцените материал
(2 голосов)
Павлина Покришка

Добровеличківський район, Кіровоградська обл.

Я, Павлина Василівна Покришка, народилася 17 травня 1936 року в с. Новодобрянка Добровеличківського району Кіровоградської області в сільській багатодітній сім’ї. Дітей було 11, я сама найменша. Батьки мої – Василь Агафонович Перехрест і Феодосія Іванівна Перехрест - потомствені хлібороби. Добре пам’ятаю війну 1941-1945 рр. і голод 1947 року. На фронт пішло четверо братів, повернулися двоє, а двоє загинули. Я закінчила у 1955 році 10 класів Липнязької середньої школи, поступила вчитись, та не довелося закінчити навчання. Мама була тяжко хвора, і приїхала в село її доглядати, а потім поховала. У 1958 році вийшла заміж. Разом із чоловіком виховали двох доньок. Батько помер через 6 років після смерті мами. А я так і залишилася працювати в колгоспі. Була і в ланці, і свинаркою, і птахаркою, і секретарем сільської ради, і вчителькою 1-3 класів, бо не було вчительки. Останні роки працювала пасічником. З пасіки вийшла на пенсію. Маю 36 років трудового стажу.

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Февраль 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28        

Надзвичайні події

  • Відтяв руки, щоб не подала заяву
    Відтяв руки, щоб не подала заяву

    Коли Марічка познайомила батьків зі своїм обранцем, їм відразу не сподобався цей хлопець. Рідні стали відмовляти доньку від шлюбу, але вона сказала, що це чоловік її мрії, і все-таки вийшла заміж за Руслана. У шлюбі молодята прожити сім років,

    Подробнее ...
  • Батько викрав власну доньку
    Батько викрав власну доньку

    Віка і Мирон познайомилися, коли він приїхав у їхнє село відвідати батьків. У Росії в чоловіка була дружина і двоє дітей, але він розлучився. Стали зустрічатися і невдовзі побралися. Чоловік чомусь узяв прізвище дружини.

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+