A+ A A-

Почастували "небіжчика"

Валентина працювала в колгоспі дояркою. Вдома вона тримала велике господарство, то частенько доводилося на фермі красти дерть. Одного разу після вечірньої дійки жінка взяла клунок із дертю та попрямувала з ним додому. А щоб не попастися на очі голові чи бригадиру, вирішила йти через цвинтар.
Уже доходячи до цвинтаря, вона помітила, що з протилежного боку їй назустріч ідуть…

голова колгоспу і бригадир. У бригадира в руках була величезна сумка. Вже на цвинтарі Валентина помітила свіжу могилу, на якій було багато вінків. Не довго думаючи, вона сховала мішок за вінки і сама присіла між них. Валентина забула, що в цій могилі нещодавно поховали кума голови і бригадира.
За декілька хвилин до цієї могили підійшли перші люди села. Вони вирішили пом'янути свого кума. Присіли біля могилки, постелили скатертину, дістали пляшку, закуску, налили по сто грамів та випили. Через деякий час налили по другій чарці, випили, закусили. А Валентина сиділа мовчки серед вінків, у неї вже затерпла нога і спина, а ще їй від побаченої закуски захотілося їсти.
Коли бригадир налив по третій чарці, один шматочок м'яса скотився зі скатертини в бік жінки, і вона вирішила непомітно взяти його. Через вінок просунула руку за частуванням, але голова, перехиляючи чарку, помітив, що із вінків до м'яса тягнеться рука. Він з переляку кинув чарку, схопився на ноги й хутчіш побіг з кладовища. Бригадир, не зрозумівши, що сталося, кинувся бігти за ним. Їх наче вітром здуло від могили кума.
Голова за своє життя ще ніколи так не бігав, бригадир, як не старався, не міг його догнати. Прийшли до тями аж за цвинтарем і ніяк не могли збагнути, що це було. Подумали, що, мабуть, покійник дуже захотів їсти, то й просунув руку з могили. Лише через два роки Валентина зізналася голові і бригадиру, що то вона їх так налякала. Голова посміхнувся і сказав:
- Добре, що так обійшлося, а могло ж бути й гірше…

Оцените материал
(11 голосов)
Микола Томіленко

м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Я, Микола Томіленко, народився 9 лютого 1957 року в селі Садове Бобринецького району. З 1957 року батьки переїхали в Бобринець, то з того часу і мешкаю в райцентрі.

Кілька років тому потрапила мені до рук газета "Саквояж" і дуже сподобалася своїми цікавими житейськими історіями. І ось уже третій рік пішов, як я передплачую це видання. А згодом вирішив стати ще й дописувачем.

Друкується в газеті "Саквояж" з 2014 року.

Другие материалы в этой категории: « Головне, що визволив бабу Шукай дірку! »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Май 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Надзвичайні події

  • За публікацію - до суду
    За публікацію - до суду

    Юрій з Яною (імена змінено) не мешкають разом. І, можливо б, між подружжям і не виникало конфліктів, якби не спільна донечка. А так щоразу, як Юрій відвідує доньку, у нього обов'язково виникає

    Подробнее ...
  • Пограбувала грабіжницю
    Пограбувала грабіжницю

    Вирішила донька мене відвезти до лікаря. Обрали день, зібралися, спустилися в метро. Там метушня, товкучка. Тетяна трішки відстала, а я зайшла у вагон, пробившись крізь щільний потік пасажирів,

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Комментарии

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+