A+ A A-

Як Василь поженихався

Ця історія присвячена моєму другу й однокласнику Василю, активному агітатору й пропагандисту нашого "Саквояжа"  серед мешканців с. Василівка і найближчих хуторів .

Він довго приховував цю історію і тільки нещодавно дав добро, щоб вона з'явилася на сторінках "Саквояжа". Тепер він його й сам читає, й агітує односельців за передплату.

- Пиши, - каже, - Павло, історія ця давня, по молодості було, а моя Надя ревнувати не стане, хіба що

скаже: "Ну, ти й добре жеребцював парубком!" І недільної чарки не наллє.

Незабутні 60-ті роки надовго, якщо не назавжди врізались у нашу пам'ять. Ми тоді були молодими і амбітними, ось-ось закінчували школу. Це був час, коли наша голова поки думала, а сідниці вже прийняли рішення. Або якщо любов з'являлася на порозі, розум вистрибував у вікно.

Село Андріївка, що на Сумщині, "обросло" невеликими хуторами: Кут, Петрівське, Холодник, Тарасівка. Майже у кожному була вулиця чи місце, де вечорами збиралася молодь, котра, мов метелик, летіла на дзвінку гармошку, гарну пісню та запальні танці. А коли гулянка з якоїсь причини зривалася, то хлопці сідали на велосипеди і котили в інші хутори або села. Дівчата там були, може, й не кращі за своїх, зате розмов траплялося менше.

У нас на Петрівському батьки своїх доньок відпускали неохоче - берегли, бачте. А хлопці були ще ті, тільки Гриша Бардак чого коштував! А там підростали брати Бобошки й Опришки, та інша молода поросль.

На хутір їздили і нетутешні, але перед тим, як з'явитися на нашій вулиці, повинні були поставити місцевим парубкам могоричу. Якщо хтось відмовлявся, то гнали в три шиї, проколювали велосипедні скати, а гонористі і пихаті могли й землі понюхати, хоча до останнього справа доходила рідко.

А коли чужак міг грати на гармошці, то все могло обійтись і без могоричу. Тут не можна не згадати вислів великого анархіста Нестора Махна, який погрожував своїм головорізам розстрілом, коли ті будуть зобижати попів, повій і музикантів. Він казав: "Усі вони потрібні за будь-якої влади". Одним словом, гармоніст тоді був - перший хлопець на селі.

В один із теплих весняних вечорів сіли ми всі під вишнею на ряднину: Вася Нестеренко (поки що чужий), Гриша Бардак, Льонько Горобець, мій тезка Гайдар і я. На чуби нам летів цвіт, легкий мов пух, а солов'ї тільки починали свої серенади. На душі було легко і спокійно. Випили ми тоді пляшку вина, і всі радо дозволили Васі їздити на нашу вулицю.

Був він моїм шкільним товаришем і однокласником. Грав хіба що на нервах батьків, а от співав і танцював добряче, ще й до дівчат ласий - мов кіт до сметани. Жив із батьками на невеличкому хуторі Велецькому, що кілометрів зо сім від нашого Петрівського. Непогано вчився, приймав участь у шкільній самодіяльності. Його рідко можна було побачити зажуреним, а сміявся так, що аж зуби сохнули.

І от запав Вася на мою сусідку через вигін Марійку Хуторненко, молодшу від нього років на три. Не такою вже й красунею була вона, але хлопець на те не зважав уваги, а ще дівчина була гордою і принциповою. Ми до неї і підступитися не наважувались, а от з Васею заіскрило. Зазвичай після побачень із юнкою Ромео з Велецького дрімав на уроках, і тоді мені надходила робота. Щоб хлопчина не "впав" у більш серйозний сон, я повинен був легенько штурляти його ліктем у бік. Ніхто в класі з нього не кепкував, бо у кожного була своя Джульєтта.

Приїхав якось у суботу Вася до нас на гулянку. Молоді зібралося на цей раз багато. Сидять вони з Марічкою, як голубки, грає гармошка, хлопці та дівчата лупцюють у танку бідну землю, аж курява по хутору йде. Польку змінює вальс, а за вальсом - гопак. Обняв Василь Марійку, а та, в свою чергу, до нього тулиться і шепоче:

- Я на сіновалі спатиму сьогодні, бо в хаті душно, а там ще торішнє сіно залишилося, пахне, що аж дихання забиває. - І додала ще невинним голоском: - Батько чогось і собаку в садок перев'язав.

Серце у хлопця забилося, мов у горобця. Значить, так: гульбище розійдеться, він кудись поїде і перечекає, а тоді знову до коханої, вранці ж він буде на своєму сіновалі, і все буде добре.

Десь за північ Василь обережно під'їхав до знайомого двору. Заховавши велосипеда у кропиві, тихенько перескочив через паркан. Вікна чомусь ще світилися, прорізуючи вузькими смужками світла темний двір. До сінника, де на нього чекає казка, кілька кроків. Та казка, на жаль, закінчилася, не починаючись.

Василь вирішив стрімко перебігти двір непоміченим, розігнався і… врізався лобом у стовп, який був закопаний чомусь посеред двору. В очах заграли цілі сузір'я. Хлопець лише встиг про себе залаятися: "А щоб тому руки покрутило, хто оцей клятий стовп закопав!.."

Як мій однокласник доїхав додому і як пояснював батькам, де він дістав таку здоровенну ґулю, мені він не пояснив, а, може, просто забув. З півмісяця Василь не ходив до школи, не з'являвся він і у Петрівському. А коли приїхав, Марійка навіть і не поглянула на нього.

Дядько Микола потім розповідав моєму батькові:

- Встав вранці поратися до птиці та худоби, а стовп у дворі сильно похилений. Лаяв дочку, мовляв, чого вона ворота на ніч не закрила на гачок, он, бач, чийсь бик як погуляв!

Отак закінчилася Василева любов до Марійки.

Оцените материал
(2 голосов)
Павло Геращенко

Полтавська обл.

Я, Павло Іванович Геращенко, народився 1952 року на Сумщині. Були школа, армія, а потім Харків, де працював на тракторному заводі (заочно закінчив історичний факультет ХДУ і трирічні курси журналістики при цьому ж вузі). Як робкор багато друкувався в різних виданнях (статті, репортажі, вірші тощо). Двадцять два роки працював на педагогічній ниві. Були ще Горлівка, що на Донеччині, а ось тепер Полтавщина. Люблю спорт. У свій час навіть грав за збірну ХТЗ з футболу. Люблю музику – граю на баяні. І, звичайно, гумор. А писати смішарики сатана підштовхнув мене якраз у Горлівці. Зараз у моєму архіві близько 250 творів, які друкували в багатьох виданнях, зокрема, у «Побрехеньках» і «Саквояжі». Час уже й збірочку видавати, та для цього слід спонсора мати.

Другие материалы в этой категории: « В фартуке на голое тело Тільки через мій труп! »

1 Комментарий

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Декабрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Надзвичайні події

  • Хто украв пам'ятник?
    Хто украв пам'ятник?

    Коли колишні учні Тетяни Іванівни помітили, що пам'ятник на її могилі ось-ось розколеться, скинулися грішми і замовили новий. Зібрали понад 10 тисяч гривень. З одного боку вибили

    Подробнее ...
  • Спалив через телефон
    Спалив через телефон

    Того дня Аліна гуляла набережною в компанії друзів, а після півночі взяла таксі і поїхала додому. О другій ночі ще виходила на зв'язок із друзями, а після того її телефон замовк. Рідні 30-річної жінки втямили, що з Аліною щось сталося

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Звідки цукерки?
    Звідки цукерки?

    Нещодавно влаштувався до нас хлопець і практично кожного дня став приносити цукерки. Звісно, ніхто не відмовлявся від частування.

    Подробнее ...
  • Які ще бобренята?
    Які ще бобренята?

    Стою в черзі біля каси. За мною матір із донькою років шести. Жінка сплескує в долоні: "Яйця забули купити! - і звертається до доньки, - збігай, хутчіш принеси!"

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+