A+ A A-
Ностальгия Фото Катерини Григорак

Ностальгия

Моя многолетняя мечта сбылась. Я снова в небольшом живописном немецком городе Беесков. Ехала из Франкфурта-на-Одере той же дорогой, которой уезжали всей семьей в СССР 35 лет назад. По обочине дороги цвели низкорослые яблони, зеленели поля. Но на душе было неспокойно. Не знаю, как я отважилась со своим болезненным здоровьем одна поехать за границу. Почему не взяла дочь Оксану, ведь она тоже мечтала увидеть этот город своего раннего детства, в который приехала со мной в 1974 году, когда ей был 1 год и 2 месяца, и помнить себя начала там. Почему не взяла подругу Валю из Одессы, которая просто бредит воспоминаниями о Беескове? Такие неприятные мысли крутились в моей голове.

 

Город, в котором мы когда-то прожили почти шесть лет, встретил меня теплой солнечной погодой. Цвели сады, пели птицы. В Беескове большинство одно-двухэтажные дома. Все они ухожены с присущей немцам аккуратностью. Особенно большое внимание отводилось окнам. А возле дома чего только не увидишь: разные ветрячки, фонтанчики, на зеленых газонах под окнами выставлены персонажи из разных немецких сказок.

Дом, в котором мы жили, я не узнала. Прошлась территорией нашей воинской части - там сейчас гимназия. Все здания, как и когда-то, были в целости и сохранности. В выходные и праздничные дни город безлюдный - так было всегда. Все на природе, на реке Шпрее, на своих катерах, моторных лодках, байдарках. Немцы умеют не только хорошо работать, но и красиво отдыхать.

В моей голове вертится радостная мысль, что теперь я встречусь с Моникой. С ней переписываемся 34 года. Но вдруг вспомнила, что в Германии не принято приходить в дом без приглашения.

В центре города увидела экскурсионный автобус в Люббенау и поехала туда. Люббенау - это "немецкая Венеция", но красивее, чем итальянская. В Люббенау сказочная природа. В любую пору года там красиво, но особенно красиво ранней осенью. Можно сказать, что я попала в сказку, но сказка недолго длилась.

Когда я села в автобус, то обнаружила, что потеряла все деньги. Страх парализовал мои мозги. Стресс был таким сильным, что я... ПРОСНУЛАСЬ.

Это был необычный цветной сон. А ностальгия - болезнь неизлечимая.

Катерина Григорак, м. Івано-Франківськ.

P.S. Я больших городов не люблю. А вот в таком небольшом уютном городе могла бы прожить всю жизнь. Да что теперь говорить: жизнь прожита не так, как хотелось, а в свои 65 стараюсь жить позитивными воспоминаниями.

P.S.S. Если возможно - напечатайте в одном из майских номеров на русском языке. Хочу выслать рассказ немке Монике, а украинского языка она не понимает.

Последнее изменение Вторник, 02 Июнь 2015 21:15
Оцените материал
(2 голосов)
Катерина Григорак

м. Івано-Франківськ

Я, Катерина Іванівна Григорак (дівоче прізвище Банна) народилась 20 листопада 1950 року у селі Піски Буринського району Сумської області. Батько був начальником пожежної охорони, мати працювала багато років у магазині («Сільмаг»). Доглядала мене і мого старшого брата Олексія наша баба Мотря, яка не любила свою невістку (нашу матір), а тому часто виникали сімейні скандали. Коли мені минуло 10 років – помер батько. Відтоді життя стало нестерпним, бо мати заливала своє горе горілкою. І моєю мрією було – виїхати скоріше і якомога далеко від свого рідного села, яке я дуже любила.

Після закінчення школи, у 1966-67 рр. вчилась у сільськогосподарській бухгалтерській школі в місті Лебедині, про яке згадую у своїй збірці «Життєві історії».

Відпрацювати витрачені колгоспом гроші на моє навчання мені не прийшлось. У ті часи було важко виїхати із колгоспу, і я про це знала. Але відважилась піти до голови колгоспу і все розповісти про своє життя. Потім багато років була вдячна йому за розуміння. Це був М.Т.Циганенко.

Так я у свої неповні 17 років попала у велике підмосковне місто Подольськ, де на деякий час зупинилась у своєї двоюрідної сестри, яку не бачила багато років.

Тоді ще не знала, які поневіряння чекали на мене в чужому краї. Навіть не здогадувалась, що існує лімітна прописка, без якої в Московській області не знайти роботи, та й на роботу брали тільки після 18 років. І щоб не повертатись у село, нелегально працювала на різних тимчасових роботах: вантажила капусту, підмітала дорогу, носила пошту там, де ніхто не хотів працювати.

У 18 років по ліміту всіма правдами і неправдами влаштувалась на машинобудівний завод ім. С.Орджонікідзе. На лімітні спеціальності я не пройшла комісію по зору, а тому начальник цеху запропонував мені малооплачувану посаду архіваріуса
(60 крб.), з умовою, що я буду культоргом і бібліотекарем цеху. І з цим навантаженням я добре впоралась. Організувала художню самодіяльність, з якою інколи виїжджали в інші райони, і навіть моя фотографія з’явилася в районній газеті.

Минуло 2 роки, ліміт мав би продовжитись, але цього не дозволяла моя нелімітна посада.

Далі (по вербовці) працювала 2 роки рахівником господарської частини у штабі військової частини, де й зустріла свого чоловіка – родом із Гуцульщини. З ним прожила 30 років, і виявилось, що не знала, з ким жила, а тому у 2003 році – розлучились.

У 1972 р. народилась дочка Оксаночка, а ще через рік нас відправили в Німеччину, де ми пробули 6 років.

У 1979 р. повернулись до Подольська, але в іншу військову частину. Працювали й далі з чоловіком в одній частині. А згодом я перевелась у Центральний архів Міністерства Оборони, який знаходився недалеко від мого дому.

У 1985 р. чоловіка перевели служити в Івано-Франківськ. Дочка з відзнакою закінчила університет, працювала у школі, в якій працювала і я діловодом-секретарем до 2005 р. – до пенсії (20 років). Маю хорошого зятя (в минулому – учасник бойових дій в Афганістані) – працює вчителем інформатики. Маю двох онуків: старший вчиться в університеті, молодший у 8 класі. Дочка тепер працює у видавництві дизайнером. Мій чоловік одружився – живе у рідному селі.

Свій пенсійний вік вважаю найкращим періодом свого життя: маю спокій, аналізую прожите життя, от тільки доброго здоров’я не маю, бо багато його пішло на сімейні негаразди.

1 Комментарий

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Сентябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Надзвичайні події

  • 5-річне хлоп’я втопилося в басейні
    5-річне хлоп’я втопилося в басейні

    Допоки матір була в будинку, а батько пішов на город, їхній 2-річний синочок Петрусик (імена змінено) вирішив трішки прогулятися. Перетнув вулицю і потрапив на обійстя сусідів.

    Подробнее ...
  • Велика подорож маленької дитини
    Велика подорож маленької дитини

    Близько 8 ранку Світлана послала свого 5-річного синочка на двір, щоб зібрав яйця в курнику. Артурчик довго не повертався, то жінка стала його шукати й гукати. Дитина не обзивалася. Матір розхвилювалася, адже того дня

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+