A+ A A-
Ностальгия Фото Катерини Григорак

Ностальгия

Моя многолетняя мечта сбылась. Я снова в небольшом живописном немецком городе Беесков. Ехала из Франкфурта-на-Одере той же дорогой, которой уезжали всей семьей в СССР 35 лет назад. По обочине дороги цвели низкорослые яблони, зеленели поля. Но на душе было неспокойно. Не знаю, как я отважилась со своим болезненным здоровьем одна поехать за границу. Почему не взяла дочь Оксану, ведь она тоже мечтала увидеть этот город своего раннего детства, в который приехала со мной в 1974 году, когда ей был 1 год и 2 месяца, и помнить себя начала там. Почему не взяла подругу Валю из Одессы, которая просто бредит воспоминаниями о Беескове? Такие неприятные мысли крутились в моей голове.

 

Город, в котором мы когда-то прожили почти шесть лет, встретил меня теплой солнечной погодой. Цвели сады, пели птицы. В Беескове большинство одно-двухэтажные дома. Все они ухожены с присущей немцам аккуратностью. Особенно большое внимание отводилось окнам. А возле дома чего только не увидишь: разные ветрячки, фонтанчики, на зеленых газонах под окнами выставлены персонажи из разных немецких сказок.

Дом, в котором мы жили, я не узнала. Прошлась территорией нашей воинской части - там сейчас гимназия. Все здания, как и когда-то, были в целости и сохранности. В выходные и праздничные дни город безлюдный - так было всегда. Все на природе, на реке Шпрее, на своих катерах, моторных лодках, байдарках. Немцы умеют не только хорошо работать, но и красиво отдыхать.

В моей голове вертится радостная мысль, что теперь я встречусь с Моникой. С ней переписываемся 34 года. Но вдруг вспомнила, что в Германии не принято приходить в дом без приглашения.

В центре города увидела экскурсионный автобус в Люббенау и поехала туда. Люббенау - это "немецкая Венеция", но красивее, чем итальянская. В Люббенау сказочная природа. В любую пору года там красиво, но особенно красиво ранней осенью. Можно сказать, что я попала в сказку, но сказка недолго длилась.

Когда я села в автобус, то обнаружила, что потеряла все деньги. Страх парализовал мои мозги. Стресс был таким сильным, что я... ПРОСНУЛАСЬ.

Это был необычный цветной сон. А ностальгия - болезнь неизлечимая.

Катерина Григорак, м. Івано-Франківськ.

P.S. Я больших городов не люблю. А вот в таком небольшом уютном городе могла бы прожить всю жизнь. Да что теперь говорить: жизнь прожита не так, как хотелось, а в свои 65 стараюсь жить позитивными воспоминаниями.

P.S.S. Если возможно - напечатайте в одном из майских номеров на русском языке. Хочу выслать рассказ немке Монике, а украинского языка она не понимает.

Последнее изменение Вторник, 02 Июнь 2015 21:15
Оцените материал
(2 голосов)
Катерина Григорак

м. Івано-Франківськ

Я, Катерина Іванівна Григорак (дівоче прізвище Банна) народилась 20 листопада 1950 року у селі Піски Буринського району Сумської області. Батько був начальником пожежної охорони, мати працювала багато років у магазині («Сільмаг»). Доглядала мене і мого старшого брата Олексія наша баба Мотря, яка не любила свою невістку (нашу матір), а тому часто виникали сімейні скандали. Коли мені минуло 10 років – помер батько. Відтоді життя стало нестерпним, бо мати заливала своє горе горілкою. І моєю мрією було – виїхати скоріше і якомога далеко від свого рідного села, яке я дуже любила.

Після закінчення школи, у 1966-67 рр. вчилась у сільськогосподарській бухгалтерській школі в місті Лебедині, про яке згадую у своїй збірці «Життєві історії».

Відпрацювати витрачені колгоспом гроші на моє навчання мені не прийшлось. У ті часи було важко виїхати із колгоспу, і я про це знала. Але відважилась піти до голови колгоспу і все розповісти про своє життя. Потім багато років була вдячна йому за розуміння. Це був М.Т.Циганенко.

Так я у свої неповні 17 років попала у велике підмосковне місто Подольськ, де на деякий час зупинилась у своєї двоюрідної сестри, яку не бачила багато років.

Тоді ще не знала, які поневіряння чекали на мене в чужому краї. Навіть не здогадувалась, що існує лімітна прописка, без якої в Московській області не знайти роботи, та й на роботу брали тільки після 18 років. І щоб не повертатись у село, нелегально працювала на різних тимчасових роботах: вантажила капусту, підмітала дорогу, носила пошту там, де ніхто не хотів працювати.

У 18 років по ліміту всіма правдами і неправдами влаштувалась на машинобудівний завод ім. С.Орджонікідзе. На лімітні спеціальності я не пройшла комісію по зору, а тому начальник цеху запропонував мені малооплачувану посаду архіваріуса
(60 крб.), з умовою, що я буду культоргом і бібліотекарем цеху. І з цим навантаженням я добре впоралась. Організувала художню самодіяльність, з якою інколи виїжджали в інші райони, і навіть моя фотографія з’явилася в районній газеті.

Минуло 2 роки, ліміт мав би продовжитись, але цього не дозволяла моя нелімітна посада.

Далі (по вербовці) працювала 2 роки рахівником господарської частини у штабі військової частини, де й зустріла свого чоловіка – родом із Гуцульщини. З ним прожила 30 років, і виявилось, що не знала, з ким жила, а тому у 2003 році – розлучились.

У 1972 р. народилась дочка Оксаночка, а ще через рік нас відправили в Німеччину, де ми пробули 6 років.

У 1979 р. повернулись до Подольська, але в іншу військову частину. Працювали й далі з чоловіком в одній частині. А згодом я перевелась у Центральний архів Міністерства Оборони, який знаходився недалеко від мого дому.

У 1985 р. чоловіка перевели служити в Івано-Франківськ. Дочка з відзнакою закінчила університет, працювала у школі, в якій працювала і я діловодом-секретарем до 2005 р. – до пенсії (20 років). Маю хорошого зятя (в минулому – учасник бойових дій в Афганістані) – працює вчителем інформатики. Маю двох онуків: старший вчиться в університеті, молодший у 8 класі. Дочка тепер працює у видавництві дизайнером. Мій чоловік одружився – живе у рідному селі.

Свій пенсійний вік вважаю найкращим періодом свого життя: маю спокій, аналізую прожите життя, от тільки доброго здоров’я не маю, бо багато його пішло на сімейні негаразди.

1 Комментарий

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Апрель 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Надзвичайні події

  • Відтяв руки, щоб не подала заяву
    Відтяв руки, щоб не подала заяву

    Коли Марічка познайомила батьків зі своїм обранцем, їм відразу не сподобався цей хлопець. Рідні стали відмовляти доньку від шлюбу, але вона сказала, що це чоловік її мрії, і все-таки вийшла заміж за Руслана. У шлюбі молодята прожити сім років,

    Подробнее ...
  • Батько викрав власну доньку
    Батько викрав власну доньку

    Віка і Мирон познайомилися, коли він приїхав у їхнє село відвідати батьків. У Росії в чоловіка була дружина і двоє дітей, але він розлучився. Стали зустрічатися і невдовзі побралися. Чоловік чомусь узяв прізвище дружини.

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Не пердять!
    Не пердять!

    Прийшла до педіатра в дитячу поліклініку з донечкою. Чекаємо черги на прийом до лікаря. Навпроти сидить

    Подробнее ...
  • Бо свідки
    Бо свідки

    Ця подія трапилася в поліцейському відділенні. До начальника поліції зайшли в кабінет дивні люди і сказали, щоб він покаявся.

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+