A+ A A-

Покарали за слова, які нічого не значать

Перечитуючи старі газети, знайшла "Саквояж історій", де Наталія Полудніцина пише про нашу газету таке:
Черпаємо в тобі натхнення, силу,
Бо маєш бути ти для нас крилом!


І це дійсно так. Читаючи історію, пораду чи вірша, розгадуючи кросворд - відчуваю поштовх, імпульс і з найдальших комірок пам'яті виринають напівзабуті події… Ділюся з вами, ви з читачами, читачі отримують новий поштовх, новий імпульс - і пригадують свої історії. Такий от кругообіг історій у "Саквояжі". Наприклад, Віра Алексеєнко розповіла, як старші діти направили її подругу розповісти вчительці віршики з матюками, а я пригадала свою історію…
Було мені 5 років. Вітчим усе частіше приходив додому п'яним. Лаявся, кричав, бився, а ще промовляв якісь чудернацькі слова, яких я від мами ніколи не чула. Я ж уважно слухала й запам'ятовувала… Коли мій пасивний словниковий запас поповнився, я вирішила перевести його в активний. Мама якраз поралась на кухні.
- Ма!
- Га?
- … твою мать!
Мама мені ляпнула по губах і каже:
- То погані слова. Не можна їх говорити!
Я замислилась: вітчим - поганий, він говорить погані слова, а я дівчинка хороша, отже повинна говорити лише хороші слова.
Нині мені вже не 5, а 59, але поганих слів я не говорю й досі. На світі й так занадто багато бруду, то навіщо ж мені… А коли я випадково вдаряю молотком по пальцях замість цвяха, то промовляю:
- І-іза-зар-раза!
Отже без матюків можна спокійно обійтися. Щоправда, дехто стверджує, що в реальному житті без лайки аж ніяк не обійдешся. І розповідають таку історію.
Прийшов на завод новий інженер, чемний, ввічливий, інтелігентний. І от доводить до робітників нове завдання, а вони не розуміють його. Ще раз пояснив - не розуміють. Не витримав хлопець, та як загне матом. О! Відразу всі і все зрозуміли і зробили, як треба.
Але іноді трак трапляється, що матюк є найкращим аргументом. Вітчим таки пропив наше з сестрою майбутнє, але були в нього і хороші риси - він, скажімо, ніколи не зраджував нашу маму. Одна жіночка ніяк не могла з цим змиритися. Одного разу на чиємусь весіллі почала до нашого батька чіплятися. Той не став пояснювати, що таке вірність, порядність, моральна чистота. Натомість він загнув 12-поверхову лайку. Зрозуміла і більше ніколи не чіплялася.
Цікаву історію з цього приводу пригадала й Галка, подруга моєї сестри. Вона зростала у Західній Україні. Якось малеча зібралася на вигоні, щоб пограти у свої дитячі ігри. Один із малюків поскаржився:
- А мене батьки відлупцювали за матюки…
- І мене!
- І мене теж…
Порадилися діти між собою й винесли такий вердикт: несправедливо бити дітей за слова, які нічого не означають, і вирішили засолодити душу і поматюкатися досхочу. Сіли кружком і нумо тихенько декламувати: "Хай тобі грець!"
І ще такий спогад. Було мені 4 роки. Старші дівчатка вчили мене крутити дулі. А я заплуталася у своїх пальцях і ніяк не могла утворити задану фігуру. І так пальці скручую, і отак викручую - не виходить і квит! Потім нарешті вийшло. І я побігла до мами, щоб похвалитися своїм новим умінням.
А мама несподівано розсердилася, відлупцювала мене, ще й у куток поставила. Мені це видалося несправедливим: відразу два покарання за одну провину. І я, стоячи в кутку, тихенько сама собі тицяла дулі, щоб доповнитися до покарання, адже у світі повинна бути рівновага чи не так?!

Последнее изменение Среда, 17 Февраль 2016 18:19
Оцените материал
(4 голосов)
Надія Веремієнко

Софіївський район, Дніпропетровська обл.

Я, Надія Федорівна Веремієнко, народилася 22 квітня 1956 року в сонячній Молдавській РСР у мальовничому селі Располени, де пізніше народилася й відома співачка Надія Чепрага. У віці 2 років опинилася на Харківщині, потім – на Дніпропетровщині. Після десятирічки 4 роки працювала в органах Держстатистики оператором ЕОМ. Потім вступила до Криворізького медучилища і до самої пенсії пропрацювала фельдшером-лаборантом.

Маю друзів та ворогів. Маю чесноти й недоліки. Маю багатство, яке за плечима не носити, а в серці маю те, що не вмирає. А ще маю багато мрій – хороших і різних. Мрію вилікувати молодшу сестру від страшної хвороби, мрію про мир в Україні й в усьому світі. А ще мрію мати свого читача.

Друкується в газеті "Саквояж" з 2014 року.

Другие материалы в этой категории: « Постраждала за Кірова Погралися в собачку »

1 Комментарий

  • Самсоненко Ірина

    Мені дуже подобаються світлі з тонким українським гумором розповіді Надії Веремієнко. Від душі посміялася над її історією "Та не била мене корова!" (№20 від 12.05) Спасибі Вам, Наденько!

    написал Самсоненко Ірина 18.04.2017 20:39 Комментировать

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Февраль 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28        

Надзвичайні події

  • Відтяв руки, щоб не подала заяву
    Відтяв руки, щоб не подала заяву

    Коли Марічка познайомила батьків зі своїм обранцем, їм відразу не сподобався цей хлопець. Рідні стали відмовляти доньку від шлюбу, але вона сказала, що це чоловік її мрії, і все-таки вийшла заміж за Руслана. У шлюбі молодята прожити сім років,

    Подробнее ...
  • Батько викрав власну доньку
    Батько викрав власну доньку

    Віка і Мирон познайомилися, коли він приїхав у їхнє село відвідати батьків. У Росії в чоловіка була дружина і двоє дітей, але він розлучився. Стали зустрічатися і невдовзі побралися. Чоловік чомусь узяв прізвище дружини.

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+