A+ A A-

Покарали за слова, які нічого не значать

Перечитуючи старі газети, знайшла "Саквояж історій", де Наталія Полудніцина пише про нашу газету таке:
Черпаємо в тобі натхнення, силу,
Бо маєш бути ти для нас крилом!


І це дійсно так. Читаючи історію, пораду чи вірша, розгадуючи кросворд - відчуваю поштовх, імпульс і з найдальших комірок пам'яті виринають напівзабуті події… Ділюся з вами, ви з читачами, читачі отримують новий поштовх, новий імпульс - і пригадують свої історії. Такий от кругообіг історій у "Саквояжі". Наприклад, Віра Алексеєнко розповіла, як старші діти направили її подругу розповісти вчительці віршики з матюками, а я пригадала свою історію…
Було мені 5 років. Вітчим усе частіше приходив додому п'яним. Лаявся, кричав, бився, а ще промовляв якісь чудернацькі слова, яких я від мами ніколи не чула. Я ж уважно слухала й запам'ятовувала… Коли мій пасивний словниковий запас поповнився, я вирішила перевести його в активний. Мама якраз поралась на кухні.
- Ма!
- Га?
- … твою мать!
Мама мені ляпнула по губах і каже:
- То погані слова. Не можна їх говорити!
Я замислилась: вітчим - поганий, він говорить погані слова, а я дівчинка хороша, отже повинна говорити лише хороші слова.
Нині мені вже не 5, а 59, але поганих слів я не говорю й досі. На світі й так занадто багато бруду, то навіщо ж мені… А коли я випадково вдаряю молотком по пальцях замість цвяха, то промовляю:
- І-іза-зар-раза!
Отже без матюків можна спокійно обійтися. Щоправда, дехто стверджує, що в реальному житті без лайки аж ніяк не обійдешся. І розповідають таку історію.
Прийшов на завод новий інженер, чемний, ввічливий, інтелігентний. І от доводить до робітників нове завдання, а вони не розуміють його. Ще раз пояснив - не розуміють. Не витримав хлопець, та як загне матом. О! Відразу всі і все зрозуміли і зробили, як треба.
Але іноді трак трапляється, що матюк є найкращим аргументом. Вітчим таки пропив наше з сестрою майбутнє, але були в нього і хороші риси - він, скажімо, ніколи не зраджував нашу маму. Одна жіночка ніяк не могла з цим змиритися. Одного разу на чиємусь весіллі почала до нашого батька чіплятися. Той не став пояснювати, що таке вірність, порядність, моральна чистота. Натомість він загнув 12-поверхову лайку. Зрозуміла і більше ніколи не чіплялася.
Цікаву історію з цього приводу пригадала й Галка, подруга моєї сестри. Вона зростала у Західній Україні. Якось малеча зібралася на вигоні, щоб пограти у свої дитячі ігри. Один із малюків поскаржився:
- А мене батьки відлупцювали за матюки…
- І мене!
- І мене теж…
Порадилися діти між собою й винесли такий вердикт: несправедливо бити дітей за слова, які нічого не означають, і вирішили засолодити душу і поматюкатися досхочу. Сіли кружком і нумо тихенько декламувати: "Хай тобі грець!"
І ще такий спогад. Було мені 4 роки. Старші дівчатка вчили мене крутити дулі. А я заплуталася у своїх пальцях і ніяк не могла утворити задану фігуру. І так пальці скручую, і отак викручую - не виходить і квит! Потім нарешті вийшло. І я побігла до мами, щоб похвалитися своїм новим умінням.
А мама несподівано розсердилася, відлупцювала мене, ще й у куток поставила. Мені це видалося несправедливим: відразу два покарання за одну провину. І я, стоячи в кутку, тихенько сама собі тицяла дулі, щоб доповнитися до покарання, адже у світі повинна бути рівновага чи не так?!

Последнее изменение Среда, 17 Февраль 2016 18:19
Оцените материал
(4 голосов)
Надія Веремієнко

Софіївський район, Дніпропетровська обл.

Я, Надія Федорівна Веремієнко, народилася 22 квітня 1956 року в сонячній Молдавській РСР у мальовничому селі Располени, де пізніше народилася й відома співачка Надія Чепрага. У віці 2 років опинилася на Харківщині, потім – на Дніпропетровщині. Після десятирічки 4 роки працювала в органах Держстатистики оператором ЕОМ. Потім вступила до Криворізького медучилища і до самої пенсії пропрацювала фельдшером-лаборантом.

Маю друзів та ворогів. Маю чесноти й недоліки. Маю багатство, яке за плечима не носити, а в серці маю те, що не вмирає. А ще маю багато мрій – хороших і різних. Мрію вилікувати молодшу сестру від страшної хвороби, мрію про мир в Україні й в усьому світі. А ще мрію мати свого читача.

Друкується в газеті "Саквояж" з 2014 року.

Другие материалы в этой категории: « Постраждала за Кірова Погралися в собачку »

1 Комментарий

  • Самсоненко Ірина

    Мені дуже подобаються світлі з тонким українським гумором розповіді Надії Веремієнко. Від душі посміялася над її історією "Та не била мене корова!" (№20 від 12.05) Спасибі Вам, Наденько!

    написал Самсоненко Ірина 18.04.2017 20:39 Комментировать

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Июнь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30    

Надзвичайні події

  • 5-річне хлоп’я втопилося в басейні
    5-річне хлоп’я втопилося в басейні

    Допоки матір була в будинку, а батько пішов на город, їхній 2-річний синочок Петрусик (імена змінено) вирішив трішки прогулятися. Перетнув вулицю і потрапив на обійстя сусідів.

    Подробнее ...
  • Велика подорож маленької дитини
    Велика подорож маленької дитини

    Близько 8 ранку Світлана послала свого 5-річного синочка на двір, щоб зібрав яйця в курнику. Артурчик довго не повертався, то жінка стала його шукати й гукати. Дитина не обзивалася. Матір розхвилювалася, адже того дня

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+