A+ A A-

Як я "в кур сідєла" і порозумнішала

Ми з мамою переїжджали з Тритузного в Шестипілля. На бричці наші нехитрі пожитки, попереду - якийсь дядько править кіньми, я ж умиротворено притулилася до мами, адже такі моменти бувають дуже рідко. Мама з раннього ранку до пізньої ніченьки лікує колгоспних корівок, робить щеплення, проводить огляди, допомагає телятам з'явитися на білий світ. Терапевт, гінеколог, патологоанатом і хірург - в одній особі.
Добре їхати на бричці поруч із мамою. 

І небо таке блакитне. Біленькі хмарки де-не-де. І я поставила запитання, яке мене якраз хвилювало:
- Ма, а скільки мені років?
- Чотири.
От із цього моменту я й пам'ятаю себе безперервно, а не епізодами, як до цього. Якраз у цей момент ми вже в'їжджали в Шестипілля. Село починалося пилорамою, далі - велика ферма, і врешті хатинка, в якій нас поселили. Трохи віддалік починалося власне село. Але хатинка поруч із фермою було найкращим місцем. Вийдеш на ґанок, і відкривається чудовий краєвид: великий ставок із великими вербами обабіч, рибалки по його берегах, а ще по ставку плавало кілька дерев'яних ночов. Великі хлопці плавали у тих ночвах, як у човнах. Мені дуже хотілося покататися, але вони мене не хотіли брати.
Якось на ставку нікого не було, а близенько до берега прибилися перекинуті до гори дном ночви. Я якось видряпалася на те дно і присіла навпочіпки точнісінько посередині посудини. Ночви легенько погойдувалися, заколисували, аж дивлюся: вони відпливли від берега - не так щоб далеко, але ж глибина тут мені з голівкою. До берега не підгребти, бо весла немає, а руками не дістану до води - далеко. Вихід був один - розревітися, що я й зробила.
Мама мене вже шукала. Почувши мій плач із-за пагорба, вона поспішила на той звук. А потім заметушилася. Збігаючи по берегу, в її голові роїлися страшні думки. А й дійсно ж, будь-якої миті могла порушитися хистка рівновага, ночви перекинулись би дном донизу, а дитина шубовснула б у воду…
Я ж особливого страху не відчувала (бо ще не знала, що це таке), то спокійно їй кажу: "Скинь капці і йди до мене!" Мама скинула капці, обережно, щоб не сколихнути воду, підійшла до ночов і зняла мене.
А ще мені дуже подобалися телята. Оті маленькі, з круглими носиками. Вони простягнуту руку вважали за соску чи за вим'я - у руки так лоскотно, а серцю так весело! Якось я вислизнула з-під маминої опіки, знайшла щілинку між двома дошками, протиснулася в загін до телят. Але там виявилися не телята, а бички-підлітки. Вони не дали їх погладити, а один бичок відразу ж своїм лобом притис мене до огорожі. Мені вже й дихати нічим, і жовті кола пішли перед очима, а він усе давить. Добре, що якісь дядьки бичка прогнали, мене ж висмикнули з загороди, накричавши: "Він же міг зовсім тебе задавити!" Та я вже й сама бачу, що міг...
А взагалі нам із мамою було добре вдвох. Мама дозволяла мені бавитися товкачиком та ступкою, де вона зазвичай розтирала порошки для тварин, а ще я гралася великою рахівницею, перевертала її коліщатками донизу, сідала на неї і, допомагаючи руками, каталася по підлозі. Якось мама привезла яскраво розцяцьковану ляльку. Я тією лялькою бавилась, бавились, а потім мама взяла в мене з рук ту ляльку і відкусила їй голову. Виявилося, що то була не лялька, а пряник. Одного разу мама привезла мені два таких пряника і дала тримати, поки везла мене велосипедом в ясла. Приїхали. Нас оточила дітвора, мама взяла у мене з рук ті пряники і розламуючи по шматочку роздала дітям. А мені сказала: "Треба ділитися з іншими". Урок запам'ятався. Правду кажуть: "Учи дитину, поки впоперек лавки лежить".
А коли привезла з Солоного "Буквар" та дві дитячі книжечки з віршиками, ще й олівець - ото були мої найкращі іграшки. Олівець мама ховала, коли йшла на роботу, щоб я без неї не малювала. І чому це треба малювати правою, коли лівою набагато зручніше? А потім прийшов вітчим.
Спочатку все було добре. Було весілля, на якому дорослі несамовито танцювали. І довгенько потому, коли я одержувала дрібні травми, мене заспокоювали, що до весілля заживе, а я відповідала: "А весілля вже було".
Вітчим був талановитим столяром. Чужа творчість завжди надихає, і я створила свій шедевр - маленький ослінчик із трьох дощок та чотирьох цвяхів. Якось до нас прийшла товста, стара тітка і сіла на мого ослінчика, а я все підглядаю під тітку. Жінка це помітила і розкричалася на мене, подумавши про мене погано. Мене ж лише непокоїла доля мого ослінчика. Але ослінчик витримав!
Вітчим працював на пилорамі, і там була циркулярка. Я бачила, як її запускають від кнопки, яка була на стовпі. Одного разу мені було потрібно розпиляти дошку. Біля циркулярки нікого не було, і я вирішила зробити це сама. Залізла на стіл, але до чорної кнопки, яка запускає циркулярку, на щастя, не змогла дотягнутися… Потім лівою рукою стала крутити її, правою підставляючи дошку. Коли ж поранила руку, пішла до мами лікуватися. Згодом мені розповіли страшні історії, які трапляються на циркулярки. Але є речі страшніші за циркулярку.
Вітчим усе частіше приходив додому п'яний. А коли був п'яний, сатанів. Мені було вже 6 років, як народилась Люба, але батька і це не спинило. І ми босоніж по снігу утікали з дому вже утрьох. Утікали від оскаженілої п'яної люті, яка гналася за нами то з ножем, то з сокирою. І я поступово із життєрадісної дівчинки перетворювалася на мовчазного і заляканого "вовчка".
У другому класі я перестала розмовляти з вітчимом узагалі. А той, давши мені прізвисько "німко", ще довгі роки продовжував пропивати наше майбутнє. Уперше вітчим побив мене саме тоді, коли я дуже прагнула порозумнішати. А було це так: дорослі організували у нас вдома якусь вечірку. За столом точилася весела розмова, і якийсь дядько все підхвалював мою маму: "О, Іллічна - в кур сідєла! В кур сідєла!" Так ось чому моя мама така розумна! Вона "в кур сиділа!" Я теж хотіла бути такою розумною, тому вранці пішла "в кур сідєть". Сиділа, сиділа… Щось не розумнішаю. Треба набратися терпіння, посиділа ще… Уже й їсти хочу, й замерзла зовсім, але терплю… Дуже вже хочеться порозумнішати…
Курям теж холодно, і вони сидять на сідлах. Врешті мій терпець урвався, і я, розсердившись на курей, що так і не дали мені розуму, рішуче попрямувала до виходу з курятника. На виході вступила в миску з водою, де встиг нарости лід, а вітчим побачив це і побив мене за мокрий валянок замість того, щоб похвалити, що пробила лід, і тепер кури можуть пити. І я відразу порозумнішала - зрозуміла, що другий батько - погана людина.

Последнее изменение Четверг, 26 Март 2015 20:20
Оцените материал
(9 голосов)
Надія Веремієнко

Софіївський район, Дніпропетровська обл.

Я, Надія Федорівна Веремієнко, народилася 22 квітня 1956 року в сонячній Молдавській РСР у мальовничому селі Располени, де пізніше народилася й відома співачка Надія Чепрага. У віці 2 років опинилася на Харківщині, потім – на Дніпропетровщині. Після десятирічки 4 роки працювала в органах Держстатистики оператором ЕОМ. Потім вступила до Криворізького медучилища і до самої пенсії пропрацювала фельдшером-лаборантом.

Маю друзів та ворогів. Маю чесноти й недоліки. Маю багатство, яке за плечима не носити, а в серці маю те, що не вмирає. А ще маю багато мрій – хороших і різних. Мрію вилікувати молодшу сестру від страшної хвороби, мрію про мир в Україні й в усьому світі. А ще мрію мати свого читача.

Друкується в газеті "Саквояж" з 2014 року.

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Июль 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

Надзвичайні події

  • Матір продала немовля
    Матір продала немовля

    Ольга, народивши двох доньок, особливо їхньою долею не переймалася - дівчатками опікувалися бабуся і прабабуся. А вона, розлучившись із батьком донечок ще 4 роки тому, навіть не жила разом із ними.

    Подробнее ...
  • Діти згоріли живцем
    Діти згоріли живцем

    Інна побачила, що з погреба валує дим. Закричала: "Діти горять!" Збіглися сусіди. Потушили вогонь, дістали хлопчиків. Ті сильно обгоріли, але були при свідомості. Плакали.

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Не втратив свіжості?
    Не втратив свіжості?

    Йде Михась по вулиці, посміхається, а на нього всі жінки в селі оглядаються, бо у нього сорочка на один Ґудзик застебнута, ще й рукав обірваний

    Подробнее ...
  • А проросла... олива
    А проросла... олива

    У горщику з-під монстери, що давно загинула, а землю з якого я так і не спромігся викинути, з'явився паросток. Що за рослина,

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+