A+ A A-

Пішли шукати край світу

У 1971 році ми з братом вирішили віддати наших діток - мого синочка Вітю, 3 роки, і донечку брата Лідочку, 5 років, - у садочок але мама, яка жила поруч, нам цього не дозволила. Вона дуже любила онуків, водила їх на гойдалки в парк, на стадіон, ходила з ними в магазин, щоб вони подивилися на іграшки, але вони в неї нічого не просили.

Наш будинок стояв на розі двох вулиць, на них завжди було багато машин і людей. Мама не дозволяла дітлахам відчиняти хвіртку і виходити на вулицю, лякаючи малечу, що їх хтось украде. Вона говорила дітям, щоб слухалися її, бо якщо не слухатимуться, вона, мовляв, піде край світу.

 

От одного разу, коли вона щось робила і випустила діток із поля зору, вони відчинили хвіртку, взялися за ручки і пішли. Коли мама зробила діло і вийшла на двір, онучат там уже не було, тільки прочинена хвіртка. Вона вибігла на вулицю, стала розпитувати людей про дітей, оббігала все довкола, але їх ніде не було.

І от одна жіночка каже, що братик із сестричкою вже доходять до церкви. Мама побігла туди і - о щастя! - побачила Вітю і Ліду. Коли вона підбігла до них, то діти поприсідали і почали плакати, бо у бабусі в руках була лозина, якою вона погнала їх додому, як гусенят. Дома посадила шибеників на лавку, вони плачуть і вона плаче, питає їх:

- Де ви були?

- Пішли шукати край світу, бо як ви підете туди, то де ми вас розшукуватимемо?

- Ви мене слухайтеся, і я нікуди не піду!

Діти навчалися вже в старших класах, коли сталося горе. Їхньої бабусі не стало. Одного разу мені наснився сон. Я побачила, що мама сидить на високому троні, вся в білому, а на голові велика сіяюча корона. Біля неї ходили височенні, стрункі дівчата, теж усі в білому, всі стіни і стеля, ніби в церкві, розмальовані іконами, а під куполом літають маленькі янголятка. Я довго стояла і дивилася на цю красу, яку не можна передати словами, а потім повернулася і пішла додому. Отак я побувала на тому світі, напевно, це і є край світу.

Наші діти виросли, і в них уже є свої діти. То коли вони сходяться, і ми їх запитуємо, хто ж подав таку пропозицію іти шукати край світу, то вони мовчки дивляться один на одного і сміються, нічого не говорячи, як "партизани".

Галина Яковенко, м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Оцените материал
(4 голосов)
Галина Яковенко

м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Другие материалы в этой категории: « Про можливі наслідки ми не подумали Що таке член? »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Май 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Надзвичайні події

  • За публікацію - до суду
    За публікацію - до суду

    Юрій з Яною (імена змінено) не мешкають разом. І, можливо б, між подружжям і не виникало конфліктів, якби не спільна донечка. А так щоразу, як Юрій відвідує доньку, у нього обов'язково виникає

    Подробнее ...
  • Пограбувала грабіжницю
    Пограбувала грабіжницю

    Вирішила донька мене відвезти до лікаря. Обрали день, зібралися, спустилися в метро. Там метушня, товкучка. Тетяна трішки відстала, а я зайшла у вагон, пробившись крізь щільний потік пасажирів,

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

Комментарии

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+