A+ A A-

Пішли шукати край світу

У 1971 році ми з братом вирішили віддати наших діток - мого синочка Вітю, 3 роки, і донечку брата Лідочку, 5 років, - у садочок але мама, яка жила поруч, нам цього не дозволила. Вона дуже любила онуків, водила їх на гойдалки в парк, на стадіон, ходила з ними в магазин, щоб вони подивилися на іграшки, але вони в неї нічого не просили.

Наш будинок стояв на розі двох вулиць, на них завжди було багато машин і людей. Мама не дозволяла дітлахам відчиняти хвіртку і виходити на вулицю, лякаючи малечу, що їх хтось украде. Вона говорила дітям, щоб слухалися її, бо якщо не слухатимуться, вона, мовляв, піде край світу.

 

От одного разу, коли вона щось робила і випустила діток із поля зору, вони відчинили хвіртку, взялися за ручки і пішли. Коли мама зробила діло і вийшла на двір, онучат там уже не було, тільки прочинена хвіртка. Вона вибігла на вулицю, стала розпитувати людей про дітей, оббігала все довкола, але їх ніде не було.

І от одна жіночка каже, що братик із сестричкою вже доходять до церкви. Мама побігла туди і - о щастя! - побачила Вітю і Ліду. Коли вона підбігла до них, то діти поприсідали і почали плакати, бо у бабусі в руках була лозина, якою вона погнала їх додому, як гусенят. Дома посадила шибеників на лавку, вони плачуть і вона плаче, питає їх:

- Де ви були?

- Пішли шукати край світу, бо як ви підете туди, то де ми вас розшукуватимемо?

- Ви мене слухайтеся, і я нікуди не піду!

Діти навчалися вже в старших класах, коли сталося горе. Їхньої бабусі не стало. Одного разу мені наснився сон. Я побачила, що мама сидить на високому троні, вся в білому, а на голові велика сіяюча корона. Біля неї ходили височенні, стрункі дівчата, теж усі в білому, всі стіни і стеля, ніби в церкві, розмальовані іконами, а під куполом літають маленькі янголятка. Я довго стояла і дивилася на цю красу, яку не можна передати словами, а потім повернулася і пішла додому. Отак я побувала на тому світі, напевно, це і є край світу.

Наші діти виросли, і в них уже є свої діти. То коли вони сходяться, і ми їх запитуємо, хто ж подав таку пропозицію іти шукати край світу, то вони мовчки дивляться один на одного і сміються, нічого не говорячи, як "партизани".

Галина Яковенко, м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Оцените материал
(4 голосов)
Галина Яковенко

м. Бобринець, Кіровоградська обл.

Другие материалы в этой категории: « Про можливі наслідки ми не подумали Що таке член? »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Октябрь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Надзвичайні події

  • А ворота впали…
    А ворота впали…

    Щоранку бабуся з 6-річним онуком проводжали дідуся на роботу. Вже традиційно Святик (імена змінено) заліз на сусідські металеві ворота,

    Подробнее ...
  • Син переїхав матір
    Син переїхав матір

    Під вечір до сина Ніни Іванівни зателефонував приятель, поскаржився, що загруз із машиною на місцевому озері, і попросив витягнути. Звісно, Олександр відмовити у допомозі не міг

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • То тигр чи танк?
    То тигр чи танк?

    Робити допит неповнолітніх - неприємна справа, бо ніколи не знаєш, на якій міні підірвешся. Трапився одного разу такий випадок.
    Хлопчина-підліток

    Подробнее ...
  • А про авто забув
    А про авто забув

    Подарували батьки моєму одногрупнику на 20-річчя нову автівку. От приїхав Стас на новенькому авто в універ, припаркувався біля головного корпусу й пішов на пари.

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+