A+ A A-

Людська доброта

Ішла війна. Четверо моїх братів воювали, на одного вже отримали похоронку. Я була найменша у родині, в мене було густе волосся, яке мама заплітала у дві довгі коси.


Була неділя, сонячний теплий день, мама мені помила голову, а я, не спитавшись, пішла гуляти в леваду. Там у вербах мене просквозило. Повела мене мама у нашу лікарню, там сказали - лишай, мовляв, треба їхати в райлікарню. А я вже запухла так, що нічого не бачу.
В райлікарні мені відрізали коси і направили на Кіровоград. Мати напекла довгих калачів з ярої пшениці (казала на них чомусь франзолі), і ми вирушили у Помічну. Була велика черга за квитками. Поки мама стояла в черзі, у неї витягли гроші. Позичила вона трішки грошенят у односельця, але було вже пізно - потяг пішов, тож довелося ночувати в Помічній.
Мама пішла в станцію, але її не пустили. Тоді вона пішла до начальника станції, але він сказав, що нема куди нас запустити, бо там сплять солдати. Мама була неграмотна, але бойова, то каже начальнику: "Тоді буду тут у вас спати, бо де я подінусь з дитиною?!" Таки мама умовила його. Повів нас начальник у станцію, а там, дійсно, кругом на підлозі спали солдати, аж до самого порога. Ми притулилися скраю, то я спала, а мама ні - бо її всю ніч заїдали клопи.
Приїхали наступного дня в Кіровоград надвечір. Ідемо через балку під гору, а назустріч хлопець (наш сусід дав нам адресу свого знайомого, який працював у депо, щоб ми могли у нього переночувати). Мама показала йому ту адресу, а він каже:
- А яке вам депо потрібне? Їх тут два.
Ну, що тут казати? Пішли ми далі. Нас наздоганяє вродлива жіночка з сумкою, а мама до неї:
- А чого це, - каже, - Ревучанська жінка тут ходить?
- Дійсно, - каже жінка, - Ревучанська, а звідки ви мене знаєте?
- Мабуть, десь бачила, - відказала мама.
А Добровеличківка колись була Ревучанськом.
- Ну, тепер, - каже мати, - беріть нас на квартиру!
І жінка взяла. У війну люди були дуже дружні, співчували людському горю. А Кіровоград був розбитий, кругом купи цегли. У того будинку, до якого привела нас жінка, теж одна стіна була розбита, а друга вціліла. Жінка постелила нам у коридорі.
На ранок із кожних дверей почали виходити жінки, частуючи нас то молодою картоплею, то тюлькою (вона була іржава, але нам смакувала, бо ми в селі давно її не бачили). Давали мені цукор-рафінад, а мама віддячувала їм калачами.
Вранці ми пішли на базар, бо я захотіла абрикос. Мама посадила мене під якийсь розвалений сарай і пішла купляти фрукту. Принесла мама абрикоси - дві каліровки - і пішла купувати молоко. Сиджу я, їм абрикоси, дивлюсь, а переді мною стоять кирзові чоботи. Підняла голову, а то вусатий солдат посміхається.
- Що, - каже, - снідаємо?
- Так, - відповіла я.
- Ну, коло тебе і я поснідаю.
Сідає біля мене, розв'язує речовий мішок, витягає банку тушонки, хлібину, намащує м'ясом шматок хліба і дає мені, а другий робить собі.
- Де мама? - питає.
- Пішла на базар, - кажу.
- Оце і мене десь жде така донечка. Не знаю, чи діждеться, бо до Перемоги, ох, як ще далеко!
Встав, витягнув з мішка цілу банку тушонки, півхлібини і два шматочки рафінаду.
- Оце, - каже, - твоїй мамі, бо вона теж голодна.
Та й пішов, а скоро прийшла і мама. Спитала, де ж я взяла тушонку, я їй розповіла. Мама тулить ту тушонку до грудей, плаче та приказує:
- Оце ж і мої синочки десь так ходять!
У лікарні нас пропустили без черги. Лікарка позрізала мені нариви на голові кривими ножицями. Я кричала несамовито. Вмочила марлю в якусь смердючу руду юшку, обмотала мені голову і сказала, щоб приїхали через місяць. Виписала ще якісь ліки.
Пішли ми в аптеку, а там сказали, що ліки будуть виготовляти, чекайте! Мама залишила мене і пішла на квартиру, щоб забрати речі, бо ми будемо їхати додому. В Кіровоград увійшла якась військова частина, аптеку жінка закрила, виставивши мене і побігла до колони. З усіх боків бігли жінки, діти і кидали до ніг солдатів польові квіти, і я теж туди побігла. Мама потім мене насилу знайшла.
Вирушили ми назад на Помічну, а транспорту додому нема, а це ж 45 км! Дійшли до елеватора, а там були попутники, і ми всі пішли пішки. До Піщаного я ще тюпала, а потім мене несли по черзі до самої Добровеличківки. А там була підвода, то ввечері ми були вже вдома.
Де мене тільки батьки не возили! І по лікарнях. і по знахарках, але цілий рік рани не гоїлися. В перший клас я не пішла через хворобу. Буквар і читанку за зиму вивчила сама, брат показав, що і як, то на другий рік пішла відразу у другий клас. В село приїхав із фронту наш сільської фельдшер, так він мене вилікував за місяць звичайним розчином марганцівки.
Якось сидять батьки, а мати каже до батька:
- Що то значить, людська доброта!
- Мамо, а що воно таке: людська доброта? - цікавлюся я.
- Пам'ятаєш, як ми з тобою їздили до Кіровограда, і як нам допомагали люди? - пояснила мама. - Оце все і є людська доброта, без неї важко в світі жити.

Последнее изменение Понедельник, 23 Май 2016 22:00
Оцените материал
(3 голосов)
Павлина Покришка

Добровеличківський район, Кіровоградська обл.

Я, Павлина Василівна Покришка, народилася 17 травня 1936 року в с. Новодобрянка Добровеличківського району Кіровоградської області в сільській багатодітній сім’ї. Дітей було 11, я сама найменша. Батьки мої – Василь Агафонович Перехрест і Феодосія Іванівна Перехрест - потомствені хлібороби. Добре пам’ятаю війну 1941-1945 рр. і голод 1947 року. На фронт пішло четверо братів, повернулися двоє, а двоє загинули. Я закінчила у 1955 році 10 класів Липнязької середньої школи, поступила вчитись, та не довелося закінчити навчання. Мама була тяжко хвора, і приїхала в село її доглядати, а потім поховала. У 1958 році вийшла заміж. Разом із чоловіком виховали двох доньок. Батько помер через 6 років після смерті мами. А я так і залишилася працювати в колгоспі. Була і в ланці, і свинаркою, і птахаркою, і секретарем сільської ради, і вчителькою 1-3 класів, бо не було вчительки. Останні роки працювала пасічником. З пасіки вийшла на пенсію. Маю 36 років трудового стажу.

Другие материалы в этой категории: « Жіночий “сюрприз” Осколок у дупі »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Наши авторы

Архив публикаций

« Август 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31    

Надзвичайні події

загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Не втратив свіжості?
    Не втратив свіжості?

    Йде Михась по вулиці, посміхається, а на нього всі жінки в селі оглядаються, бо у нього сорочка на один Ґудзик застебнута, ще й рукав обірваний

    Подробнее ...
  • А проросла... олива
    А проросла... олива

    У горщику з-під монстери, що давно загинула, а землю з якого я так і не спромігся викинути, з'явився паросток. Що за рослина,

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+