A+ A A-

Людська доброта

Ішла війна. Четверо моїх братів воювали, на одного вже отримали похоронку. Я була найменша у родині, в мене було густе волосся, яке мама заплітала у дві довгі коси.


Була неділя, сонячний теплий день, мама мені помила голову, а я, не спитавшись, пішла гуляти в леваду. Там у вербах мене просквозило. Повела мене мама у нашу лікарню, там сказали - лишай, мовляв, треба їхати в райлікарню. А я вже запухла так, що нічого не бачу.
В райлікарні мені відрізали коси і направили на Кіровоград. Мати напекла довгих калачів з ярої пшениці (казала на них чомусь франзолі), і ми вирушили у Помічну. Була велика черга за квитками. Поки мама стояла в черзі, у неї витягли гроші. Позичила вона трішки грошенят у односельця, але було вже пізно - потяг пішов, тож довелося ночувати в Помічній.
Мама пішла в станцію, але її не пустили. Тоді вона пішла до начальника станції, але він сказав, що нема куди нас запустити, бо там сплять солдати. Мама була неграмотна, але бойова, то каже начальнику: "Тоді буду тут у вас спати, бо де я подінусь з дитиною?!" Таки мама умовила його. Повів нас начальник у станцію, а там, дійсно, кругом на підлозі спали солдати, аж до самого порога. Ми притулилися скраю, то я спала, а мама ні - бо її всю ніч заїдали клопи.
Приїхали наступного дня в Кіровоград надвечір. Ідемо через балку під гору, а назустріч хлопець (наш сусід дав нам адресу свого знайомого, який працював у депо, щоб ми могли у нього переночувати). Мама показала йому ту адресу, а він каже:
- А яке вам депо потрібне? Їх тут два.
Ну, що тут казати? Пішли ми далі. Нас наздоганяє вродлива жіночка з сумкою, а мама до неї:
- А чого це, - каже, - Ревучанська жінка тут ходить?
- Дійсно, - каже жінка, - Ревучанська, а звідки ви мене знаєте?
- Мабуть, десь бачила, - відказала мама.
А Добровеличківка колись була Ревучанськом.
- Ну, тепер, - каже мати, - беріть нас на квартиру!
І жінка взяла. У війну люди були дуже дружні, співчували людському горю. А Кіровоград був розбитий, кругом купи цегли. У того будинку, до якого привела нас жінка, теж одна стіна була розбита, а друга вціліла. Жінка постелила нам у коридорі.
На ранок із кожних дверей почали виходити жінки, частуючи нас то молодою картоплею, то тюлькою (вона була іржава, але нам смакувала, бо ми в селі давно її не бачили). Давали мені цукор-рафінад, а мама віддячувала їм калачами.
Вранці ми пішли на базар, бо я захотіла абрикос. Мама посадила мене під якийсь розвалений сарай і пішла купляти фрукту. Принесла мама абрикоси - дві каліровки - і пішла купувати молоко. Сиджу я, їм абрикоси, дивлюсь, а переді мною стоять кирзові чоботи. Підняла голову, а то вусатий солдат посміхається.
- Що, - каже, - снідаємо?
- Так, - відповіла я.
- Ну, коло тебе і я поснідаю.
Сідає біля мене, розв'язує речовий мішок, витягає банку тушонки, хлібину, намащує м'ясом шматок хліба і дає мені, а другий робить собі.
- Де мама? - питає.
- Пішла на базар, - кажу.
- Оце і мене десь жде така донечка. Не знаю, чи діждеться, бо до Перемоги, ох, як ще далеко!
Встав, витягнув з мішка цілу банку тушонки, півхлібини і два шматочки рафінаду.
- Оце, - каже, - твоїй мамі, бо вона теж голодна.
Та й пішов, а скоро прийшла і мама. Спитала, де ж я взяла тушонку, я їй розповіла. Мама тулить ту тушонку до грудей, плаче та приказує:
- Оце ж і мої синочки десь так ходять!
У лікарні нас пропустили без черги. Лікарка позрізала мені нариви на голові кривими ножицями. Я кричала несамовито. Вмочила марлю в якусь смердючу руду юшку, обмотала мені голову і сказала, щоб приїхали через місяць. Виписала ще якісь ліки.
Пішли ми в аптеку, а там сказали, що ліки будуть виготовляти, чекайте! Мама залишила мене і пішла на квартиру, щоб забрати речі, бо ми будемо їхати додому. В Кіровоград увійшла якась військова частина, аптеку жінка закрила, виставивши мене і побігла до колони. З усіх боків бігли жінки, діти і кидали до ніг солдатів польові квіти, і я теж туди побігла. Мама потім мене насилу знайшла.
Вирушили ми назад на Помічну, а транспорту додому нема, а це ж 45 км! Дійшли до елеватора, а там були попутники, і ми всі пішли пішки. До Піщаного я ще тюпала, а потім мене несли по черзі до самої Добровеличківки. А там була підвода, то ввечері ми були вже вдома.
Де мене тільки батьки не возили! І по лікарнях. і по знахарках, але цілий рік рани не гоїлися. В перший клас я не пішла через хворобу. Буквар і читанку за зиму вивчила сама, брат показав, що і як, то на другий рік пішла відразу у другий клас. В село приїхав із фронту наш сільської фельдшер, так він мене вилікував за місяць звичайним розчином марганцівки.
Якось сидять батьки, а мати каже до батька:
- Що то значить, людська доброта!
- Мамо, а що воно таке: людська доброта? - цікавлюся я.
- Пам'ятаєш, як ми з тобою їздили до Кіровограда, і як нам допомагали люди? - пояснила мама. - Оце все і є людська доброта, без неї важко в світі жити.

Последнее изменение Понедельник, 23 Май 2016 22:00
Оцените материал
(3 голосов)
Павлина Покришка

Добровеличківський район, Кіровоградська обл.

Я, Павлина Василівна Покришка, народилася 17 травня 1936 року в с. Новодобрянка Добровеличківського району Кіровоградської області в сільській багатодітній сім’ї. Дітей було 11, я сама найменша. Батьки мої – Василь Агафонович Перехрест і Феодосія Іванівна Перехрест - потомствені хлібороби. Добре пам’ятаю війну 1941-1945 рр. і голод 1947 року. На фронт пішло четверо братів, повернулися двоє, а двоє загинули. Я закінчила у 1955 році 10 класів Липнязької середньої школи, поступила вчитись, та не довелося закінчити навчання. Мама була тяжко хвора, і приїхала в село її доглядати, а потім поховала. У 1958 році вийшла заміж. Разом із чоловіком виховали двох доньок. Батько помер через 6 років після смерті мами. А я так і залишилася працювати в колгоспі. Була і в ланці, і свинаркою, і птахаркою, і секретарем сільської ради, і вчителькою 1-3 класів, бо не було вчительки. Останні роки працювала пасічником. З пасіки вийшла на пенсію. Маю 36 років трудового стажу.

Другие материалы в этой категории: « Жіночий “сюрприз” Осколок у дупі »

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Апрель 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Надзвичайні події

  • Відтяв руки, щоб не подала заяву
    Відтяв руки, щоб не подала заяву

    Коли Марічка познайомила батьків зі своїм обранцем, їм відразу не сподобався цей хлопець. Рідні стали відмовляти доньку від шлюбу, але вона сказала, що це чоловік її мрії, і все-таки вийшла заміж за Руслана. У шлюбі молодята прожити сім років,

    Подробнее ...
  • Батько викрав власну доньку
    Батько викрав власну доньку

    Віка і Мирон познайомилися, коли він приїхав у їхнє село відвідати батьків. У Росії в чоловіка була дружина і двоє дітей, але він розлучився. Стали зустрічатися і невдовзі побралися. Чоловік чомусь узяв прізвище дружини.

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Не пердять!
    Не пердять!

    Прийшла до педіатра в дитячу поліклініку з донечкою. Чекаємо черги на прийом до лікаря. Навпроти сидить

    Подробнее ...
  • Бо свідки
    Бо свідки

    Ця подія трапилася в поліцейському відділенні. До начальника поліції зайшли в кабінет дивні люди і сказали, щоб він покаявся.

    Подробнее ...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+