A+ A A-

Свято непеченої картоплі

А ви знаєте, чим пахне осінь? Не тільки червонощокими яблуками, а й димом картопляного бадилля на городах, де викопують останні кущі бульби. Ми тоді пекли її на вогнищі і, обшукуючи, їли в прикуску зі шматочками не смаженого сала і цибулею, тож були схожими на маленьких сажотрусів. Навіть коти високо піднімали голову, уважно обнюхуючи повітря.
Тих дядьків, про котрих піде мова, як і мого батька, вже давно немає на цьому світі, і наш хутір доживає останні роки, але ця веселенька історія живе до сих пір.
…Вибрали картоплю.

Це був майже останній акорд врожайного року. Сінник забито запашною травою, заготовлено на зиму паливо. Тепер можна дух перевести. Гуляй, душа! У ту неділю хуторські дядьки зібрались у Шурка Бобошка (по-вуличному - Хамко). Чоловіком він був принциповим і прямим, міг будь-яке начальство послати туди, де дітей роблять, тому бригадир відправляв його на колгоспні роботи кудись подалі, аби людей своїми приколами не каламутив. У компанію затесалися Петро Тьоря, Мишко Кардаш (мій хрещений), Андрій Опришко (він же Брус) і мій батько.
Ще до цього всі зійшлися на тому, що завершення картопляного сезону треба обмити горілкою, отож кожний прийшов із пляшкою і нехитрою закускою: сало, вишкварки, цибуля тощо. За чаркою-другою пригадували, як усім хутором копали в лісі ставок, робили фундамент під трансформатор і заховали у нього пляшку сиводралу.
Потім різались у карти, придумуючи доволі кумедні кари за програш: один горланив півнем, другий ревів, мов бик, до якого ось-ось повинні привести корову, третій стояв навколішках перед будою хазяйського собаки з дивним прізвиськом Шкураток, намагаючись того перегавкати. Першим не витримав змагань пес: він підійшов до конури і здивовано кліпав на дядька очима.
Та скоро самогон баби Марфи скінчився, а трохи посоловілі душі друзів вимагали продовження картопляного свята. В кишенях, окрім мідяків, нічого вже не залишилося. Замаячила сумна перспектива прийти додому тверезими.
- А давайте комусь заженемо мішок бульби! Наприклад, тій же бабі Марфі! - запропонував господар і, не чекаючи відповіді, поліз у льох.
Вийшов не мішок, а цілий чувал. Поставивши здобич у кутку, довго відхекувались, окрім самогону, крутили в голові й інші варіанти.
- Не одна пляшка з цієї картопельки потече, коли діло вигорить, - пожартував дядько Петро.
Тільки скільки всього уточнити не встиг, бо несподівано на порозі гаража з'явилася господарка тітка Галько. Жінкою вона була бойовою і емоційною.
- Це що таке? - показала вказівцем на мішок.
На мить запанувала мертва тиша. Було чути навіть, як павук десь зверху в кутку догризає пійману ним муху. Першим від несподіванки оговтався дядько Хамко:
- Та от, Іван Дмитрович картоплю пропонує купити. Отрутою не травлена, бо колорада вручну збирали. Я сказав, мов, своєї повно, то він поставив отой мішок та й пішов інших покупців шукати, - закінчив господар.
Хоча всі чоловіки були гумористами і витівниками, але такого кульбіту від товариша не чекали. Андрій Брус, щоб не пирснути зі сміху, несамовито кашляв у кулак, а на дядька Мишка напала гикавка. Інші ствердно кивали зачумленими головами.
- То берем, - підвела риску господиня і тицьнула в руки чоловіку червоненьку десятку (тоді в 70-их роках на нашому хуторі пляшка самогону коштувала 2 карбованці). - Чи забув, що ми збиралися купити ще трьох поросят? А на одних буряках та дерті ми їх не потягнемо, - і додала ще: - і коли ви тієї гидоти нап'єтеся? І ніяка ж холера таких не бере…
Та й пішла геть, затуляючи носа. А товариші швиденько опустили мішок у підвал, висипали, а порожню тару викинули наверх. Свято непеченої картоплі продовжувалося.

Оцените материал
(0 голосов)
Павло Геращенко

Полтавська обл.

Я, Павло Іванович Геращенко, народився 1952 року на Сумщині. Були школа, армія, а потім Харків, де працював на тракторному заводі (заочно закінчив історичний факультет ХДУ і трирічні курси журналістики при цьому ж вузі). Як робкор багато друкувався в різних виданнях (статті, репортажі, вірші тощо). Двадцять два роки працював на педагогічній ниві. Були ще Горлівка, що на Донеччині, а ось тепер Полтавщина. Люблю спорт. У свій час навіть грав за збірну ХТЗ з футболу. Люблю музику – граю на баяні. І, звичайно, гумор. А писати смішарики сатана підштовхнув мене якраз у Горлівці. Зараз у моєму архіві близько 250 творів, які друкували в багатьох виданнях, зокрема, у «Побрехеньках» і «Саквояжі». Час уже й збірочку видавати, та для цього слід спонсора мати.

Другие материалы в этой категории: « Кіт бере слід

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Архив публикаций

« Сентябрь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Надзвичайні події

  • Син переїхав матір
    Син переїхав матір

    Під вечір до сина Ніни Іванівни зателефонував приятель, поскаржився, що загруз із машиною на місцевому озері, і попросив витягнути. Звісно, Олександр відмовити у допомозі не міг

    Подробнее ...
  • Убив за Надію Савченко
    Убив за Надію Савченко

    Подружжя саме пило чай на кухні, коли по радіо розпочалася передача про Надію Савченко. Між ними виникла сварка.

    Подробнее ...
загрузка...

Свіжі анекдоти

  • Що збиватиме?
    Що збиватиме?

    Магазин "Госптовари". Чоловік переді мною хоче купити йоршик для унітазу, але плутається у назві та просить:

    Подробнее ...
  • Не втратив свіжості?
    Не втратив свіжості?

    Йде Михась по вулиці, посміхається, а на нього всі жінки в селі оглядаються, бо у нього сорочка на один Ґудзик застебнута, ще й рукав обірваний

    Подробнее ...

Комментарии

Погода, Новости, загрузка...
загрузка...
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв sakvojag.net дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на sakvojag.net.
Яндекс.Метрика

Google+